Хронічна ниркова недостатність (ХНН) є результатом багатьох соматичних захворювань, що довго протікають: хронічного гломерулонефриту, хронічного пієлонефриту, гіпертонічної хвороби, цукрового діабету, інтерстиціальних нефритів, системних захворювань сполучної тканини, подагри [1, 2]. Згідно з даними European Renal Association (ERA-EDTA) Registry [3], програмного гемодіалізу (ПГ) потребують 300 осіб з термінальною нирковою недостатністю (ТПН) на 1 млн населення. Щорічний приріст числа хворих, які потребують лікування ПГ, становить 150-200 на 1 млн. жителів, а з урахуванням вже одержують дане лікування – від 460 до 900 на 1 млн. жителів [4].
В даний час корекція термінальної ниркової недостатності здійснюється за рахунок програмного гемодіалізу, перитонеального діалізу та трансплантації нирки. При цьому переважно застосовується ПГ. Так, за даними ERA-EDTA, в 2001 році програмний гемодіаліз отримували близько 80% хворих, перитонеальний діаліз – 15-18%, і лише 1-2% як первинний метод корекції ТПН виконувалася пересадка нирки [3, 5].
Поліпшення якості лікування та зниження загальної смертності хворих на ТПН можливе при вирішенні низки проблем, головна з яких – це вдосконалення методів ранньої діагностики ускладнень, що виникають при програмному гемодіалізі, та їх своєчасна корекція [1, 6]. Відомо, що нерідко при програмному гемодіалізі розвивається вторинна карнітинова недостатність, що супроводжується порушенням серцевої діяльності, нирковою анемією, гіпертригліцеридемією, м’язовими судомами та гіпотонією, зниженням толерантності до фізичних навантажень [7].
Підготувала Тетяна Чистик