Автор: Тетяна Петреман
Пієлонефрит є не тільки найпоширенішим захворюванням нирок, а й значною економічною і соціальною проблемою для охорони здоров’я як в Україні, так і в цілому світі. Адже найчастіше ним хворіють молоді люди працездатного віку, і при неправильному лікуванні недуг швидко прогресує в хронічну форму, яка призводить до розвитку хронічної хвороби нирок та стійкої втрати працездатності. Тому тема раціональної етіотропної терапії пієлонефриту набуває сьогодні надзвичайної актуальності.
ЩО СПРИЯЄ АГРЕСІЇ ЗБУДНИКА?
Найпоширенішими збудниками пієлонефриту є E. coli (75%) та Proteus mirabilis (10–15%). Можуть бути причетними до захворювання Klebsiella, Pseudomonas aeruginosa, Enterococcus spp., Mycoplasma spp., Chlamydia spp., рідко — Candida sрp., N. gonorrhoeae, Trichomonas vaginalis, Staphylococcus spp. і Mycobacterium tuberculosis. При гострому пієлонефриті частіше зустрічається монофлора, а ось при хронічному — мікробні асоціації. Є дані про вплив на перебіг пієлонефриту анаеробів.
Виникненню та розвитку пієлонефриту сприяють аномалії нирок або сечоводів, наявність конкрементів, механічної або функціональної обструкції на будь-якому рівні, цукровий діабет, вагітність, інвазивні маніпуляції на сечовивідних шляхах в анамнезі. Хронічний простатит, уретрит та аденома простати сприяють розвитку пієлонефриту в чоловіків.
За умов безсимптомного перебігу хвороби пацієнти можуть звернутися до лікаря тільки через кілька років на етапі приєднання вторинної інфекції з ускладненнями.
ЯКУ ГРУПУ ПРЕПАРАТІВ ОБРАТИ?
Як і при інших бактеріальних інфекціях, чутливість збудника до антибіотиків має вирішальне значення при виборі препарату для емпіричної терапії пієлонефриту. В Україні протягом останніх років відзначається висока частота стійкості позалікарняних штамів E. coli до ампіциліну (неускладнені інфекції — у 37%, ускладнені — у 46%) і котримоксазолу (21 і 30% відповідно). Тому зазначені протимікробні препарати не можуть бути рекомендовані як препарати вибору для лікування цієї хвороби. Резистентність уропатогенних штамів E. coli до гентаміцину, нітрофурантоїну відносно невисока і становить 4–7% при неускладненій і 6–14% при ускладненій інфекції. Найбільш активними є фторхінолони (офлоксацин, левофлоксацин, ципрофлоксацин та ін.), рівень резистентності до яких менше ніж 3–5%.
ЧОМУ САМЕ III ПОКОЛІННЯ ФТОРХІНОЛОНІВ
Антибактеріальні препарати для лікування пієлонефриту повинні мати виражені бактерицидні властивості, широкий спектр дії, мінімальну нефротоксичність і виводитися з сечею у високій концентрації. Усім вищезазначеним критеріям відповідають препарати групи фторхінолонів IIІ покоління, відмінною рисою яких, поряд з високою активністю щодо багатьох грамнегативних бактерій, є висока активність відносно грампозитивних мікробів, внутрішньоклітинних збудників та анаеробів.
Серед переваг даних препаратів слід також назвати існування пероральних форм, що має велике значення стосовно проведення ступеневої терапії: до зникнення лихоманки антибіотик вводять внутрішньовенно і згодом переходять на пероральне застосування. Переваги такого лікування для пацієнта пов’язані перш за все зі зменшенням часу перебування в стаціонарі та кількості ін’єкцій, що робить лікування більш комфортним. Такий підхід до лікування в рази зменшує ризик виникнення постін’єкційних ускладнень — флебітів, абсцесів, катетер-асоційованих інфекцій. Тривалість антибактеріальної терапії повинна становити не менше 10–14 діб і визначається клініко-лабораторною картиною.
РОЗУМНИЙ ВИБІР ДЛЯ СТАРТУ
Левофлоксацин є новим антимікробним препаратом групи фторхінолонів, який являє собою L-ізомер офлоксацину.
Основні переваги левофлоксацину:
- широкий спектр протимікробної дії;
- висока ефективність порівняно з іншими фторхінолонами (ефективність препарату in vitro в два рази перевищує активність офлоксацину);
- безпечний в застосуванні. Перелік побічних ефектів левофлоксацину схожий з такими в усіх представників групи фторхінолонів, однак частота, з якою вони зустрічаються у даного препарату, значно нижча;
- зручність застосування левофлоксацину — один раз на добу;
- наявність пероральної та внутрішньовенної форми препарату для ступеневої антибактеріальної терапії пієлонефриту.
Слід зазначити також високу біодоступність таблетованої форми (99%), прийом якої за ефективністю наближається до внутрішньовенного введення та не залежить від вживання їжі.
Важливою є здатність левофлоксацину проникати до утворених збудниками біоплівок з їх подальшим руйнуванням. Левофлоксацин також проникає у тканини сечовидільної системи та накопичується у макрофагах і фагоцитах. Йому властивий постантибіотичний ефект.
В Україні компанією «World Medicine» представлений препарат левофлоксацину Левоксимед розчин для інфузій 500 мг/100 мл та таблетки 500 мг. Демократична ціна препарату, наявність двох форм, що дозволяє проведення ступеневої терапії, відмінна переносимість левофлоксацину, доведена результатами проведених в нашій країні постмаркетингових досліджень, широкий спектр дії на грампозитивну, грамнегативну, анаеробну та атипову мікрофлору робить застосування Левоксимеду розумним вибором для старту емпіричної терапії ускладнених інфекцій.
Опубліковано в журналі «Приватний лікар» січень’2017