Згідно з сучасними даними, гострий середній отит (ГСО) діагностується у 30% пацієнтів з патологією ЛОР-органів. Протягом перших 7 років життя у 65-95% дітей має місце як мінімум один епізод захворювання. З огляду на той факт, що ГСО завжди супроводжується зниженням слуху і має схильність до хронізації, своєчасна діагностика та раціональна терапія цієї нозології мають суттєву медико-соціальну значущість.
Нині ГСО розглядають як патологічний стан, в основі якого лежить гостра запальна реакція, що локалізується в порожнинах середнього вуха та супроводжується комплексом характерних симптомів (болем у вусі, лихоманкою, виділеннями з вуха, зниженням слуху, у дітей – блювотою, діареєю, загальним збудженням). Доведено, що ГСО може виступати самостійним захворюванням, а також слугувати проявом загальної інфекції (грипу, скарлатини, кору). Як правило, гостре запалення середнього вуха триває не більше 3 тижнів і не викликає стійких морфофункціональних змін в органі слуху. Проте в низці випадків за ГСО можуть розвиватися серйозні ускладнення, пов’язані з поширенням запальної реакції на навколишні тканини та розвитком мастоїдиту, петрозиту, лабіринтиту, а також паралічу м’язів обличчя, приглухуватості, менінгіту або абсцесу головного мозку, тромбозу сигмоподібного синуса, сепсису. Крім того, доведено, що причиною приглухуватості в дорослих у 25,5% випадків є середній отит, перенесений у дитячому віці.
Провідну роль у формуванні ГСО відіграють бактеріальна та вірусна інфекції, які проникають у порожнини середнього вуха різними шляхами: тубогенним, гематогенним, транстимпанальним (у разі ушкодження барабанної перетинки) або менінгогенним. Серед збудників ГСО найчастіше зустрічаються Streptococcus pyogenes, Staphylococcus aureus, Moraxella catarrhalis, різноманітні віруси, тоді як у педіатричній практиці більш ніж половина всіх випадків ГСО асоційована з пневмококовою або гемофільною інфекцією. Певне значення в етіології ГСО мають також Mycoplasma pneumoniae, Chlamydia trachomatis і Chlamydophila pneumoniae.
Результати чисельних досліджень вказують на те, що найчастіше ГСО розвивається на тлі тубогенного інфікування середнього вуха внаслідок переходу інфекційно-запального процесу з носогорла на слизову оболонку вуха. Гострі та хронічні захворювання порожнини носа, навколоносових пазух, носогорло, а також різкі перепади атмосферного тиску під час підйому та спуску літака (аероотит), занурення та спливання водолазів (мареотит) призводять до розвитку дисфункції слухової труби, яка виражається в порушенні її прохідності внаслідок механічної обструкції або неефективності механізму активного відкриття. У результаті різко знижується рівень тиску в барабанній порожнині, що супроводжується транссудацією рідини в порожнину середнього вуха. Надалі за порушення захисної функції слухової труби стерильний випіт інфікується бактеріальними або вірусними патогенами, що потрапляють із носогорла через глоткове гирло євстахієвої труби в барабанну порожнину.
Інфекційно-запальний процес у середньому вусі призводить до посилення секреції слизу епітеліальними клітинами, інтенсифікації капілярного кровообігу, підвищення імунологічної активності лімфоїдних клітин власної пластинки. Якщо збудник має високу вірулентність, може настати гнійне розплавлення барабанної перетинки з подальшою евакуацією ексудату і подальшим вирішенням запального процесу. За маловірулентної інфекції відзначаються прогресуюче накопичення слизу в барабанній порожнині, його згущення з поступовим заміщенням доступного повітряного простору в’язким секретом.
Клінічна картина ГСО залежить від стадії патологічного процесу. На етапі катарально-гнійного запалення (доперфоративна стадія) пацієнти скаржаться на помірний або сильний колючий, свердлувальний, пульсуючий, стріляючий біль у вусі, що іррадіює у відповідну половину голови, зуби; зниження слуху, шум у вусі, аутофонію, підвищення температури тіла. На перфоративній стадії (2-4-й день захворювання) біль у вусі частіше буває помірним або повністю відсутній, прогресує зниження слуху, температура тіла знижується аж до нормальних показників, відмічається витікання гнійного секрету із зовнішнього слухового проходу.
У періоді репарації больові відчуття, оторея і лихоманка відсутні, але в деяких випадках зберігається помірно виражена кондуктивна приглухуватість. Розвиток ускладнень ГСО слід запідозрити за появи головного болю, раптової вираженої приглухуватості, запаморочення.
У новонароджених і дітей грудного віку ГСО часто не звертає на себе увагу аж до появи отореї. За вираженого запалення в порожнині середнього вуха дитина неспокійна, прокидається вночі, кричить, крутить головою, тягнеться рукою до вуха, відмовляється від грудей; можуть розвиватися діарея, блювота. У більшості випадків відзначаються явища ринофарингіту, нерідко зустрічається менінгеальний симптомокомплекс.
Діагностика ГСО ґрунтується на виявленні типових скарг, проведенні інструментального та лабораторного досліджень. Остаточний діагноз середнього отиту, особливо в маленьких дітей, встановлюється тільки на підставі даних отоскопії.
Поряд із характерними скаргами під час отоскопії на доперфоративній стадії визначають гіперемію верхньозадньої стінки кісткової частини зовнішнього слухового проходу, ін’єкцію судин, гіперемію і набряклість барабанної перетинки, розпізнавальні знаки якої стають погано помітними. У разі гострого грипозного отиту спостерігаються геморагічні булли в кістковому відділі зовнішнього слухового проходу і барабанній перетинці. Під час дослідження слуху із застосуванням камертона виявляються латералізація звуку в досліді Вебера в напрямку хворого вуха, негативний характер дослідів Рінне, Бінга і Федеріче на боці ураження. Також реєструються запальні зміни в загальному аналізі крові (лейкоцитоз, підвищення ШОЕ).
У перфоративному періоді барабанна перетинка гіперемована, потовщена, її розпізнавальні знаки не помітні. Перфораційний отвір частіше має щілиноподібну форму, визначається насилу, характерною вважається поява пульсуючого рефлексу.
При переході патологічного процесу в репаративну стадію відбувається поступове зменшення вираженості отореї, відзначається стихання запального процесу. Отвір у барабанній перетинці закривається, залишаючи ледь помітний рубець, а сама перетинка набуває природних форми та кольору. Одужання настає за повного відновлення морфофункціонального стану барабанної перетинки.
За несприятливого перебігу відновного періоду ГСО, а також у разі неадекватного лікування захворювання може перейти в хронічну форму, зокрема в адгезивний отит, що супроводжується вираженим зниженням гостроти слуху, або призвести до розвитку серйозних ускладнень: мастоїдиту, лабіринтиту, менінгіту, абсцесу мозку або мозочка, парезу лицьового нерва, сепсису.
Важливо пам’ятати про те, що в низці випадків запальна реакція, яка лежить в основі середнього отиту, може мати алергійний характер; при цьому в патогенезі захворювання переважає алергійний набряк слизової євстахієвої труби й барабанної порожнини з продукцією специфічного в’язкого серозного секрету без розвитку гіперемії барабанної перетинки. Загальний стан хворих страждає незначно, захворюванню властивий затяжний перебіг.
Лікувальні заходи при ГСО передбачають використання комплексу фармакологічних засобів та інструментальних методів терапії. На початкових етапах захворювання при формуванні дисфункції слухової труби проводять туалет і анемізацію порожнини носа, анемізацію носоглоткового гирла євстахієвої труби, катетеризацію слухової труби, пневмомасаж барабанної перетинки. У разі прогресування патологічного процесу і переходу ГСО в стадію доперфоративного запалення застосовують аналгезуючі засоби, осмотично активні препарати місцевої дії, розвантажувальну, протизапальну і системну антибактеріальну терапію, сухе тепло і зігрівальні компреси.
На етапі перфорації протипоказані теплові процедури, закапування крапель, що містять ототоксичні компоненти, а також крапель на спиртовій основі. Необхідно забезпечити евакуацію гною, що скупчився в слуховому проході, а за неможливості мимовільного прориву барабанної перетинки або його вчинення в пізні строки провести міринготомію, за необхідності доповнивши її шунтуванням барабанної порожнини.
У стадії репарації основну увагу слід приділяти максимально можливому відновленню слуху та попередженню хронізації ГСО. У разі недостатнього загоєння застосовують настоянку йоду для припікання країв перфорації, курси лазеротерапії. Крім цього, у відновлювальному періоді широке застосування знаходять фізіотерапевтичні процедури (електрофорез, УВЧ), а також продування вуха і пневмомасаж барабанної перетинки. Для оцінки ступеня відновлення слухової функції проводять контрольну порогову аудіометрію.
З огляду на вираженість больового синдрому і роль запалення в патогенезі ГСО, одне з центральних місць у стратегії лікування доперфоративної стадії цього захворювання в дорослих пацієнтів і особливо в дітей молодшого віку посідає місцева протизапальна і знеболювальна терапія. Нині найбільшу перевагу віддають комбінованим засобам, до складу яких входять протизапальний і анестезувальний компоненти.
Одним із сучасних високоякісних і безпечних комбінованих препаратів, які використовують для швидкого купірування болю в разі ГСО, є Дроплекс (World Medicine Ophthalmics Limited, Велика Британія). Вушні краплі Дроплекс містять дві активні складові – нестероїдний протизапальний препарат феназон (неселективний інгібітор циклооксигенази) і місцевий анестетик лідокаїн. Феназон має потужний протизапальний потенціал, а також здатність значно посилювати анестезувальний ефект лідокаїну (M. Verleye et al., 1993). Завдяки цьому шляхом інстиляцій крапель Дроплекс вдається домогтися швидкого і тривалого знеболювання навіть за вираженого больового синдрому на тлі ГСО. Показаннями до призначення Дроплексу є ГСО, отит, що розвивається як ускладнення після грипу, а також баротравматичний отит за умови збереження цілісності барабанної перетинки.
Дітям віком до 1 року Дроплекс призначають по 1-2 краплі, 1-2 років – по 3 краплі, старше 3 років – по 4 краплі 3 р/добу. При отиті у дорослих Дроплекс застосовують по 4 краплі 3#4 р/добу. Тривалість лікування становить 3-10 днів.
Таким чином, у переважній більшості випадків ГСО формується внаслідок тубогенного поширення інфекційно-запального процесу на тлі супутніх гострих або хронічних захворювань порожнини носа, навколоносових пазух, носоглотки. Своєчасно розпочате комплексне лікування, зокрема таке, що включає застосування місцевих комбінованих препаратів із протизапальною та знеболювальною активністю (Дроплекс), призводить до абортивного перебігу захворювання, а також дає змогу уникнути хронізації патології та розвитку грізних ускладнень ГСО.
Підготував Антон Пройдак