Автор: Я. В. Нікіфорова
ДУ «Національний інститут терапії імені Л. Т. Малої НАМН України», Харків
Захворювання органів шлунково-кишкового тракту посідають значне місце в загальній структурі соматичних захворювань у всьому світі. Найбільшу групу хронічних захворювань органів травлення становлять хвороби органів гастродуоденальної зони. Крім функціональних захворювань (функціональна диспепсія трапляється у 20 % населення), поширені запальні та деструктивні (гастроезофагеальна рефлюксна хвороба — у майже 40 % населення, хронічний гастрит і хронічний дуоденіт — у 45—50 %, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки — у 14—15 %). Ці захворювання відрізняються за особливостями етіопатогенезу та підходами до лікування. Спільним патологічним чинником, який спричиняє розвиток зазначених нозологій, є порушення моторно-евакуаторної функції. Складовою терапії є призначення препаратів, котрі нормалізують перистальтичну активність. Спектр препаратів, які володіють прокінетичною активністю щодо органів шлунково-кишкового тракту, великий. Одним з ефективних та безпечних прокінетиків в Україні є препарат домперидону «Допрокін» (World Medicine). Цей лікарський засіб має доведену ефективність при лікуванні пацієнтів із функціональною диспепсією, гастроезофагеальною рефлюксною хворобою, хронічними гастритами, особливо при коморбідності із цукровим діабетом 2 типу (діабетичний гастропарез), та гастропарезами іншої етіології. Це селективний антагоніст допаміну, який блокує D2-рецептори в центральній і периферичній нервовій системі. Препарат підвищує тонус нижнього стравохідного сфінктера, стравохідний кліренс, зменшує внутрішньошлунковий тиск, активує перистальтику стравоходу і антрального відділу шлунка, збільшує частоту, амплітуду і тривалість скорочень дванадцятипалої кишки, зменшує час пасажу харчових мас по тонкій кишці. Показаннями для призначення домперидону є полегшення симптомів нудоти, блювання, печії, відригування повітрям, раннє насичення, здуття. На відміну від метоклопраміду він майже не проникає через гематоенцефалічний бар’єр і не спричиняє небажаних центральних побічних реакцій. Препарат відпускають без рецепта. Для дорослих рекомендована доза — 1 таблетка (10 мг) тричі на добу (за 15—30 хв до їди). Максимальна добо- ва доза — 30 мг. Максимальна тривалість лікування не має перевищувати 1 тиж.
Захворювання органів шлунково-кишкового тракту (ШКТ) посідають значне місце в загальній структурі соматичних захворювань у всьому світі. Кількість випадків захворювання постійно зростає, а отже, потребує спеціалізо- ваної гастроентерологічної допомоги. В Україні захворювання органів ШКТ у загальній структурі захворюваності за поширеністю посідають 3-тє місце після хвороб системи кровообігу та органів дихання [2]. Найбільшу групу хронічних захворювань органів ШКТ становлять хвороби органів гастродуоденальної зони. Крім функціональних (функціональна диспепсія (ФД) або післяпрандіальний дистрес-синдром (ППДС) як варіант ФД трапляються у 20 % населення), поширені запальні та деструктивні захворювання (гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) — у майже 40 % населення, хронічний гастрит і хронічний дуоденіт — у 45—50 %, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки — у 14—15 %) [4—6]. Ці захворювання відрізняються за особливостями етіопатогенезу та підходами до лікування. Спільним патологічним чинником, який спричиняє розвиток зазначених нозологій, є порушення моторно-евакуаторної функції. Останнє має місце також при таких станах, як ідіопатичний, медикаментозно-індукований (при прийомі цитостатиків) або діабетичний гастропарез, функціональна нудота, функціональний запор, синдром подразненого кишечника із переважанням запорів. Складовою терапії зазначених нозологій є призначення препаратів, котрі нормалізують перистальтичну активність.
Пошук засобів, які сприяють нормалізації моторно-евакуаторної функції органів ШКТ, привертає увагу лікарів-дослідників протягом багатьох століть.
Одним із перших вивчених представників цієї групи був імбир, котрий широко застосовують у традиційній китайській медицині як засіб для усунення тяжкості в животі та нудоти. Він володіє слабкою антагоністичною активністю щодо 5-гідрокси(HT) 3-рецепторів (5-НТ3) [2]. Пізніше було вивчено агоністи 5-НТ3 та 5-НТ4-рецепторів — метоклопрамід, цизаприд, мосаприд, рензаприд, тегасерод.
На рис. 1 представлено схематичне зображення особливостей механізму дії різних прокінетиків.
За механізмом дії прокінетики можна розділити на кілька груп: блокатори допамінових рецепторів, агоністи і антагоністи рецепторів. Деякі препарати застосовують протягом кількох десятків років, інші лише недавно з’явилися на фармацевтичному ринку. Триває вивчення фармакологічних якостей нових лікарських засобів.
Найвідоміші та добре вивчені препарати — блокатори дофамінових рецепторів, які посилюють моторику кишечника і шлунка. Серед цих препаратів виділяють селективні та неселективні.
Метоклопрамід є найвідомішим прокінетиком — блокатором центральних допамінових (D2) та серотонінових (5-НТ3) рецепторів (у високих дозах). Механізм дії метоклопраміду сприяє підвищенню тонусу нижнього стравохідного сфінктера (НСС), підсиленню моторики шлунка і тонкої кишки, швидшому випорожненню шлунка, поліпшенню антродуоденальної координації (див. рис. 1). Препарат зазвичай призначали за наявності блювоти у хворих на ФД і гастропарез, а також унаслідок порушень у харчуванні чи після виходу з наркозу. Його ефективність доведено. Однак тривале використання метоклопраміду обмежене частим (близько 30 %) розвитком центральних побічних ефектів [5], а саме: екстрапірамідними розладами, запа- мороченням, сонливістю, головним болем, депресією, а також гормональних (гіперпролактинемією з галактореєю, гінекомастією, порушеннями менструального циклу) і кардіоваскулярних (порушення серцевого ритму, гіпо- або гіпертензія, серцева недостатність) порушень.
До агоністів 5-HT4-рецепторів належать ци- заприд, мозаприд, рензаприд, тегасерод. Однак
застосування цих прокінетиків обмежене через наявність побічних ефектів та низьку доказову базу щодо безпечного застосування. На відміну від цизаприду мозаприд незначно впливає на активність калієвих каналів [5, 6] і тому має значно менший ризик розвитку порушень серцевого ритму. Препарат зазвичай призначали при ФД, гастропарезах, функціональних запорах, ГЕРХ. Teгасерод поліпшує консистенцію калу і сприяє появі позивів до дефекації у пацієнтів з хронічним запором, але підвищує ризик кардіоваскулярних подій (розвиток стенокардії тощо), тому цей препарат було повністю вилучено з американського фармацевтичного ринку в квітні 2008 р. Нині із препаратів цієї підгрупи застосовують алосетрон і рамосетрон (антагоністи 5-HT3-рецепторів). Тривають дослідження безпечності засобів цієї підгрупи. Великим недоліком зазначених прокінетиків є те, що їхній прийом спричиняє подовження інтервалу PQ. Більшість з них в Україні не зареєстровано.
Одночасно антагоністом дофамінових рецепторів і блокатором ацетилхолінестерази за механізмом дії є ітоприду гідрохлорид (див. рис. 1). Як показали експериментальні та клінічні дослідження [1, 4, 5], він підсилює пропульсивну моторику шлунка та прискорює його випорожнення. Препарат призначають для лікування ФД, а також у складі комплексної терапії хронічних гастритів, дуоденітів, ГЕРХ, синдрому подразненого кишечника, оскільки він підсилює пропульсивну активність уздовж усього ШКТ.
Рідше призначають бетанехол — агоніст мускаринових рецепторів. Препарат підвищує тиск у НСС, координує скорочення дна і антруму прискорюючи випорожнення шлунка [5]. Застосування бетанехолу обмежене лише випадками рефрактерного до стандартної терапії гастропарезу через високу частоту побічних ефектів (абдомінальний біль, бронхоспазм, дизурія, підвищення артеріального тиску тощо).
Прокінетичну активність мають також деякі гормони (мотилін). Однак через недостатню кількість клінічних досліджень його безпечності препарат широко не призначають у клінічній практиці. Прокінетичною активністю володіє й агоніст рецепторів мотиліну — антибіотик з групи макролідів еритроміцин. Цікаво, що еритроміцин сприяє випорожненню шлунка після ваготомії і антректомії [2, 5]. Подібний до дії еритроміцину, хоча і менш виражений, ефект щодо рецепторів мотиліну пізніше описано для інших макролідів — азитроміцину і кларитроміцину.
У клінічній практиці частіше призначають домперидон — антагоніст дофаміну з протиблювотними властивостями. За хімічною структурою він належить до похідних бензимідазолу, на відміну від метоклопраміду позбавлений багатьох побічних ефектів через відсутність проникнення через гематоенцефалічний бар’єр. Це периферійно діючий селективний антагоніст допаміну, який блокує D2-рецептори в центральній і периферичній нервовій системі без центральних побічних ефектів (рис. 2).
Блокуючи D2-рецептори у центральній нервовій системі, домперидон усуває нудоту. Домперидон, як і метоклопрамід, має протиблювотний ефект, зумовлений зниженням активності хеморецепторних тригерних зон, розташованих поза межами гематоенцефалічного бар’єра (у зоні area postrema) на дні четвертого шлуночка. Пригнічуючи вплив дофаміну, домперидон збільшує тонус НСС, активує перистальтику стравоходу і антрального відділу шлунка, що дає змогу ефективно лікувати печію та відригування. Домперидон активує спонтанну активність шлунка, внаслідок чого ефективно усуває відчуття раннього насичення. Препарат також збільшує частоту, амплітуду і тривалість скорочень дванадцятипалої кишки та зменшує час пасажу харчових мас по тонкій кишці, що сприяє усуненню здуття живота [8, 10].
Домперидон не впливає на шлункову секрецію. Однак у незначної частини пацієнтів він може впливати на аденогіпофіз, спричинити підвищення рівня пролактину в сироватці крові, що призводить до розвитку гінекомастії, галактореї і аменореї. Ці небажані явища можуть виникнути лише при тривалому застосуванні препарату (наприклад, у пацієнтів із хворобою Паркінсона). Так, при застосуванні домперидону в добовій дозі 80 мг (протягом 12 років) частота небажаних явищ не відрізнялася від такої у разі призначення плацебо. Препарат переноситься краще, ніж метоклопрамід у дозі 40 мг/добу [8, 10]. Перевагою молекули домперидону є відсутність впливу в терапевтичній концентрації на серцеву провідність. Проведено дослідження інтервалу QT при призначенні домперидону здоровим особам. Це дослідження було подвійним, плацебо-контрольованим з використанням рекомендованих і надлишкових терапевтичних доз (10 і 20 мг 4 рази на добу). При прийомі домперидону в дозі 20 мг відзначено клінічно незначуще подовження інтервалу QT до 3,4—5,9 мс (не перевищувало 10 мс) протягом усього періоду спостереження. Як і в двох попередніх дослідженнях домперидону при 5-денному призначенні у дозах 20 та 40 мг 4 рази на добу, змін на електрокардіограмі не виявлено. В обох дослідженнях не спостерігали різниці за інтервалом скоригованого QT після активного лікування та призначення плацебо. Зроблено висновок, що прийом домперидону у дозі 80 та 160 мг/добу не мав клінічно значущого впливу на інтервал скоригованого QT у здорових добровольців. Домперидон швидко абсорбується при пероральному прийомі натще. Максимальної концентрації в плазмі після перорального прийому препарат досягає через 60 хв, а зв’язок з білками плазми становить 91—93 %. Пацієнтам зі скаргами з боку органів ШКТ слід приймати домперидон за 15—30 хв до їди. Препарат швидко метаболізується у печінці завдяки реакціям гідроксилювання і N-деалкілірування через систему цитохромів Р450 (CYP3A4, CY- P1A2 і CYP2E1) та виводиться із сечею. Домперидон широко застосовують у клінічній практиці як ефективний і безпечний прокінетик для полегшення симптомів нудоти та блювання при різній функціональній та соматичній патології органів ШКТ. Призначати домперидон слід у мінімально ефективних дозах.
Навіть у країнах з жорсткими вимогами щодо відпуску безрецептурних засобів цей препарат зазвичай продають без рецепта. Наприклад, у Німеччині він доступний за умови, що загальна доза домперидону в упаковці не перевищує 200 мг.
Домперидон є прокінетиком вибору для комп- лексної терапії різної патології ШКТ.
Функціональна диспепсія та прокінетики
Одним із показань до призначення прокіне- тиків є ФД. Міжнародними експертами при за- твердженні Римських критеріїв ІІІ були введені нові варіанти клінічного перебігу ФД — ППДС та епігастральний больовий синдром. Основ- ними патогенетичними чинниками розвитку ФД є порушення гастроінтестинальної моторики, вісцеральна гіперчутливість, порушення шлункової секреції, наявність хелікобактерної інфекції та психологічні чинники. Серед етіопа- тогенетичних чинників розвитку ФД важливе значення мають порушення моторики шлунка та підвищення кислотності. Якщо інгібітори протонної помпи (ІПП) або Н2-блокатори призначають при епігастральному больовому синдромі, то прокінетики є обов’язковим компонентом комплексної терапії незалежно від варіанта клінічного перебігу та входять до переліку препаратів, рекомендованих для лікування ФД у більшості країн. Призначення прокінетиків поліпшує клінічні симптоми ФД за рахунок усунення та зменшення гастроезофагеального рефлюксу, сприяє поліпшенню моторики шлунка, а отже, своєчасному його випорожненню. У дослідженнях та систематичних оглядах наведено суперечливі дані щодо ефективності різних лікарських засобів. У 2018 р. R. Pittayanon і співавт. провели оновлене систематичне дослідження, метою якого було узгоджені клінічні рекомендації канадської та американської асоціацій дієтологів з ведення пацієнтів з ФД. В електронних базах даних (MEDLINE, EMBASE та CENTRAL) станом на вересень 2017 р. проведено пошук рандомізованих клінічних досліджень, в яких порівнювали ефективність двох прокінетиків або прокінетика і плацебо в лікуванні ФД. Пошук виявив 1388 посилань, 38 досліджень у 35 публікаціях залучено в аналіз. У 29 дослідженнях порівнювали прокінетики та плацебо. Ефективність оцінювали за відсутністю або полегшенням диспепсичних симптомів до кінця лікування. Дані було виокремлено та виконано подвійну сліпу оцінку їх відповідності. Автори провели сукупний аналіз динаміки симптомів, появи побічних ефектів та середньої різниці за якістю життя пацієнтів. Установлено статистично значущу ефективність прокінетиків щодо полегшення загальних симптомів ФД (відносний ризик 0,81, 95 % довірчий інтервал 0,74—0,89; I2 = 91 %; NNT — 7) незалежно від типу ФД та етнічної групи. При порівнянні двох прокінетичних лікарських засобів найчастіше препаратом порівняння був домперидон. Частота побічних ефектів не відрізнялася від такої при застосуванні плацебо за винятком спостережень із використанням цизаприду. Домперидон на відміну від метоклопраміду діє вибірково на D2-рецептори стравоходу, шлунка і дванадцятипалої кишки. Згідно з рекомендацією Європейського комітету з оцінки ризиків фармаконагляду (PRAC) щодо використання домперидону (2014), його переваги перевершують ризики при призначенні короткострокових курсів (не більше 1 тиж) у низьких дозах для лікування нудоти і блювання: 10 мг тричі на добу per os дорослим та дітям віком понад 12 років з масою тіла ≥35 кг. З огляду на докази, домперидон можна вважати ефективним та безпечним для лікування всіх типів ФД [12].
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба та етіопатогенетичний принцип медикаментозної терапії
Проведено низку досліджень ефективності використання домперидону в схемах лікування ГЕРХ [4, 6, 11]. До основних ланок патогенезу ГЕРХ належать: недостатність НСС, зниження стравохідного кліренсу, шкідлива дія рефлюктату, зниження резистентності слизової оболонки стравоходу та збільшення внутрішньошлункової кислотопродукції. Початкова терапія для хворих на ГЕРХ — призначення ІПП. Однак у 15—20 % пацієнтів адекватна клінічна відповідь на монотерапію ІПП відсутня [1, 4, 11]. Це зумовлено наявністю дуоденогастрального рефлюксу, при якому цитотоксичними, крім соляної кислоти і пепсину, є компоненти жовчі — жовчні кислоти і лізолецитин, а також трипсин.
Для кон’югованих жовчних кислот і лізолецитину показано синергізм із соляною кислотою, а некон’юговані жовчні кислоти і трипсин цитотоксичніші в нейтральному та слабколужному середовищі, тобто на тлі медикаментозного зниження внутрішньошлункової кислотності. Додавання до терапії урсодезоксихолевої кислоти (УДХК) етіопатогенетично доцільне. УДХК абсорбує жовчні кислоти, які пошкоджують слизову оболонку. Це відбувається внаслідок конкурентного захоплення рецепторами жовчних кислот у клубовій кишці або за рахунок індукції холерезу, багатого бікарбонатами, що сприяє збільшенню пасажу жовчі та підвищеному виведенню токсичних жовчних кислот через кишечник. Крім того, УДХК має доведені цитопротективні властивості щодо захисту слизової оболонки шлунка та стравоходу. Використання в комплексній терапії прокінетика домперидону дає змогу відновити пропульсивну моторну активність стравоходу, шлунка і дванадцятипалої кишки [9, 11, 12], а отже, ефективно лікувати як гастроезофагеальний, так і дуоденогастральний рефлюкс. Показано, що концентрація жовчних кислот у рефлюктаті статистично значущо більша у хворих з езофагітом і стравоходом Барретта саме в постпрандіальний період. У зв’язку з цим важливо звернути увагу пацієнта на прийом домперидону за 30 хв до їди, що забезпечить максимальний терапевтичний ефект у разі дуодено-гастроезофагеального рефлюксу.
Отже, у терапії ГЕРХ етіопатогенетично доцільно використовувати такі основні групи препаратів: антисекреторні (ІПП, блокатори Н2-гістамінових рецепторів), прокінетики, антациди та препарати УДХК.
Призначення прокінетиків обґрунтовано через посилення антропопілоричної моторики, що сприяє підвищенню тонусу НСС і швидшій евакуації шлункового вмісту.
Як відомо, основні ефекти домперидону:
- підвищення тонусу НСС;
- швидша евакуація вмісту шлунка;
- поліпшення антродуоденальної моторної синергії;
- здатність усувати блювання, гикавку і нудоту. Домперидон поєднується із призначенням антисекреторних препаратів. У разі комбінації з антацидами слід призначати домперидон за 15—30 хв до їди, а антациди — через 40—60 хв після їди з метою підвищення його біодоступності.
Домперидон можна призначати в комбінації не лише з антацидами, а і з ІПП (для лікування гастроезофагеального рефлюксу), препарата ми УДХК (для лікування дуоденогастрального рефлюксу) (таблиця). Не рекомендовано призначати разом із макролідами (кларитроміцином, еритроміцином), аміодароном, дилтіаземом і верапамілом. Комбінація домперидону з кетоконазолом може призвести до подовження інтервалу QT. При перевищенні рекомендованої дози домперидону 30 мг/добу збільшується ризик шлуночкових аритмій у осіб віком понад 60 років.
Таблиця. Етіопатогенетичні мішені для лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (адаптовано із [3])
|
Мішень |
Спосіб впливу |
| Агресивні компоненти рефлюктату | · ІПП
· Блокатори протонної помпи, які конкурують за калій · Блокатори Н2-гістамінових рецепторів гістаміну · Антациди, альгінати · УДХК |
| Порушена бар’єрна функція | · Агоністи GABA-B-рецепторів
· Антагоніст метаботропних глутаматних рецепторів-5 та холецистокініну · Прокінетики |
| Кислотна «кишеня» | · ІПП + альгінат |
| Відновлення захисних механізмів епітелію стравоходу | · ІПП
· ІПП + антацид/альгінат · ІПП + ребаміпід · Ребаміпід · Сукральфат |
| Зниження чутливості слизової оболонки стравоходу | · Антидепресанти
· Антагоністи TRPV1 · Акупунктура · Гіпнотерапія |
| Порушення мікрофлори стравоходу | · Пребіотики, метапребіотики, пробіотики |
За даними Кокранівського реєстру клінічних досліджень (http://www.cochrane.org/cochrane_reviews) та Medline (http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed), домперидон сприятливо впливає на моторні езофагогастродуоденальні розлади і дані рН-моніторингу та є ефективним у пацієнтів при поєднанні ГЕРХ (неерозивної та ерозивної) з функціональними гастродуоденальними розладами. При лікуванні неерозивної ГЕРХ деякі дослідники пропонують поєднання антацидів і домперидону. Це дає змогу отримати терапевтичний ефект у коротший термін. Антациди інактивують соляну кислоту і пепсин, адсорбують жовчні кислоти та лізолецитин, стимулюють секрецію бікарбонатів, поліпшують езофагеальне очищення, якщо застосовуються у формі суспензії або гелю. Домперидон сприяє підвищенню тонусу НСС, стимулює евакуацію шлункового вмісту, поліпшує координацію антродуоденальної моторики.
Резекція шлунка та прокінетики
Надзвичайно складним є лікування езофагіту у пацієнтів, які перенесли резекцію шлунка. У разі субтотальної резекції частина кислотопродукувальної зони шлунка може бути збережена, що підтверджується при проведенні внутрішньошлункової рН-метрії. У такому випадку доцільне поєднання ІПП і домперидону протягом усього курсу терапії. Оскільки об’єм кукси шлунка як резервуара значно зменшений, активізація пропульсивної моторики прокінетиком дає змогу запобігти дуоденогастральному рефлюксу.
У разі тотальної резекції шлунка має місце ізольований лужний рефлюкс без домішок соляної кислоти і пепсину. У цьому випадку ІПП призначати недоцільно. У пацієнтів може виникнути значне ерозивне пошкодження стравоходу, що перешкоджає проведенню курсів поліхіміотерапії, оскільки тотальну гастректомію виконують зазвичай пацієнтам з пухлинами шлунка. Як терапевтичні інтервенції у цієї групи хворих можна ефективно використовувати адекватну дієтотерапію, прокінетики, цитопротектори і антациди. Показане застосування домперидону 4 рази на добу: 3 рази до їди та 1 раз безпосередньо перед сном.
Прокінетики при прийомі цитостатиків і діабетичному гастропарезі
Призначення домперидону як протиблювотного засобу показане також при нудоті та блюванні, асоційованих з прийомом цитостатиків і діабетичному гастропарезі, при якому уповільнене спорожнення шлунка впливає на варіабельність усмоктування глюкози, що зумовлює труднощі з контролем глікемії і може призвести до хронізації симптомів гастропарезу та низького глікемічного контролю. Це також стосується призначення прокінетиків при гастропарезі іншої етіології [6, 9, 10].
Гастропарез є поширеною патологією серед хворих на діабет. Тривалий перебіг цукрового діабету (як 1, так і 2 типу) може призвести до порушення моторної функції шлунка і спричинити симптоми з боку верхніх відділів ШКТ, які значно погіршують якість життя та зумовлюють дефіцит поживних речовин. Додатково до дієтичної прокінетичну терапію як засіб поліпшення випорожнення шлунка і симптомів гастропарезу слід розглянути відразу після встановлення діагнозу. У дослідженні І. С. Сірчак і С. В. Пац- кун (2020) при порівнянні ефективності прокінетиків домперидону та ітоприду гідрохлориду у хворих на хронічний гастрит у поєданні з цукровим діабетом 2 типу виявлено позитивний вплив саме домперидону на клінічний перебіг захворювання та поліпшення стану пацієнтів, про що свідчило зменшення кількості скарг на відригування кислим, печію, нудоту, тяжкість та біль в епігастрії. Така ефективність терапії може бути пов’язана з повільнішим випорожненням шлунка під впливом домперидону [2].
Дані інших досліджень ефективності домперидону свідчать про поліпшення загальних симптомів гастропарезу на 3-й день терапії, яке зберігалося до кінця лікування. Раннє настання відчуття ситості, постпрандіальна наповненість і загальна виразність симптомів значно поліпшилися до останнього тижня лікування [6—9]. У великому одноцентровому дослідженні пацієнтів, котрі отримували домперидон, побічні ефекти, які потребують припинення лікування, відзначено лише у 12 % випадків. Більшість пацієнтів, які продовжили лікуванні, відчували поліпшення симптомів гастропарезу, зокрема післяпрандіальне насичення, усунення нудоти, блювання та відчуття переповнення шлунка. В досліджені встановлено, що лікування домперидоном є сприятливим для багатьох пацієнтів із симптомами гастропарезу [11].
Широкий спектр показань, при яких ефективним є призначення прокінетиків, а також особливості кожної з підгруп прокінетиків (різні механізми прокінетичного впливу, профіль безпечності, переважна активність щодо верхнього або нижнього поверху ШКТ) дають змогу практикуючому лікарю в кожному клінічному випадку додатково до призначення лікувально-дієтичного харчування вибрати найбільш ефективний і безпечний прокінетик. Крім того, для практикуючих лікарів важливе значення має реєстрація та наявність препарату в Україні.
Домперидон добре зарекомендував себе як компонент терапевтичної інтервенції ФД, ГЕРХ, хронічного гастриту, а також у лікуванні вторинного гастропарезу у хворих на ЦД та системну склеродермію, після операцій на шлунку з використанням ваготомії, тотальної та субтотальної резекції шлунка.
Переваги призначення домперидону у клінічній практиці лікарів:
- збільшує тривалість перистальтичних скорочень антрального відділу шлунка і дванадцятипалої кишки;
• прискорює спорожнення шлунка при уповільненні цього процесу; - підвищує тонус НСС;
- усуває розвиток нудоти і блювання;
- не впливає на шлункову секрецію;
- майже не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр і не має небажаних побічних ефектів з боку центральної нервової системи;
- добре переноситься хворими.
Показаннями для призначення препарату домперидону «Допрокін» (World Medicine) є полегшення симптомів нудоти, блювання, печії, відригування повітрям, раннього насичення, здуття у животі, тяжкість у животі та шлунку. Препарат підвищує тонус НСС і стравохідний кліренс, зменшує внутрішньошлунковий тиск, збільшує перистальтику шлунка та дванадцятипалої кишки. На відміну від метоклопраміду він майже не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр і не спричиняє небажаних центральних побічних реакцій. Для дорослих рекомендована доза становить 1 таблетку (10 мг) тричі на добу (за 15—30 хв до їди). Максимальна добова доза — 30 мг. Максимальна тривалість лікування не має перевищувати 1 тиж. «Допрокін» є ефективним та безпечним препаратом і відпускається без рецепта.
Список літератури
- Бабак О. Я., Куринная О. Г., Сытник К. А. Рациональный выбор терапии при функциональной диспепсии // Здоров’я України. — 2013. — № 3. — С. 38.
- Сірчак Є. С., Пацкун С. В. Порівняльна оцінка ефективності використання прокінетиків у лікуванні пацієнтів з хронічним гастритом та цукровим діабетом 2 типу // Укр. журн. медицини, біології та спорту. — 2020. — Т. 5,
№ 1 (23). — С. 199—203. doi: 10.26693/jmbs05.01.199. - Старостін Б. Д. Современные подходы к лечению гастро-эзофагеальной рефлюксной болезни // Рос. журн. гастро- энтерол., гепатол., колопроктол. — 2019. — № 29 (1). — С. 9. doi.org/10.22416/1382—4376—2019-29-1-7-16.
- Степанов Ю. М., Скирда І. Ю., Петішко О. П. Хвороби органів травлення — актуальна проблема клінічної медицини // Gastroenterologìa. — 2019. — № 1. — С. 53—59. doi: 10.22141/2308-2097.53.1.2019.16345.
- Ткач С. М. Прокинетики в лечении пациентов с функциональными расстройствами желудочно-кишечного тракта // Здоров’я України. — 2019. — № 4. — С. 11.
- Чернобровий В. М., Мелащенко С. Г. Сучасні аспекти діагностики і фармакотерапії гастроезофагеальної рефлюксної хвороби // Сучасна гастроентерол. — 2013. — № 3 (71). — С. 92—99.
- Acosta A., Camilleri M. Prokinetics in gastroparesis // Gastro- enterology Clinics. — 2015. — Vol. 44 (1). — Р. 97—111.
- Farmer A. D., Bruckner-Holt C., Schwartz S., Sadler E., Kadirkamanthan S. Diabetic gastroparesis: perspectives from
a patient and health care providers // Journal of patientcentered research and reviews. — 2019. — Vol. 6 (2). — P. 148.
doi: 10.17294/2330-0698.1689. - Heckert J., Parkman H. P. Therapeutic response to domperid one in gastroparesis: A prospective study using the
GCSI — daily diary // Neurogastroenterology & Motility. — 2018. — Vol. 30 (1). — e13246. PMID: 29110425. doi: 10.1111/nmo.13246 (11). - Koch K. L., Hasler W. L., Yates K. P. et al. Baseline features and differences in 48-week clinical outcomes in patients with gastroparesis and type 1 vs type 2 diabetes // Neurogastroenterology & Motility. — 2016. — Vol. 28 (7). — P. 1001 — 1015. doi: 10.1111/nmo.12800.
- Pittayanon R., Yuan Y., Bollegala N. P. et al. Prokinetics for functional dyspepsia: a systematic review and meta-analysis
of randomized control trials // Am. J. Gastroenterol. — 2018. — Oct 18. — [Epub ahead of print]. - Schey R., Saadi M., Midani D. et al. Domperidone to treat symptoms of gastroparesis: benefits and side effects from
a large single-center cohort // Digestive diseases and sciences. — 2016. — Vol. 61 (12). — P. 3545 — 3551. PMID: 27530760. doi: 10.1007/s10620-016-4272-5.
Завантажити статтю в форматі PDF