Роль і місце домперидону в сучасній практиці лікарів. Огляд можливостей вибору на сучасному етапі

Автор: Я. В. Нікіфорова, ДУ «Національний інститут терапії імені Л. Т. Малої НАМН України», Харків

Захворювання органів шлунково-кишкового тракту посідають значне місце в загальній структурі соматичних захворювань у всьому світі. Найбільшу групу хронічних захворювань органів травлення становлять хвороби органів гастродуоденальної зони. Крім функціональних захворювань (функціональна дис- пепсія трапляється у 20 % населення), поширені запальні та деструктивні (гастроезофагеальна рефлюксна хвороба — у майже 40 % населення, хронічний гастрит і хронічний дуоденіт — у 45—50 %, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки — у 14—15 %). Ці захворювання відрізняються за особливостя- ми етіопатогенезу та підходами до лікування. Спільним патологічним чинником, який спричиняє розви- ток зазначених нозологій, є порушення моторно-евакуаторної функції. Складовою терапії є призначення препаратів, котрі нормалізують перистальтичну активність. Спектр препаратів, які володіють прокінетич- ною активністю щодо органів шлунково-кишкового тракту, великий. Одним з ефективних та безпечних прокінетиків в Україні є препарат домперидону «Допрокін» (World Medicine). Цей лікарський засіб має доведену ефективність при лікуванні пацієнтів із функціональною диспепсією, гастроезофагеальною рефлюксною хворобою, хронічними гастритами, особливо при коморбідності із цукровим діабетом 2 типу (діабетичний гастропарез), та гастропарезами іншої етіології. Це селективний антагоніст допаміну, який блокує D2-рецептори в центральній і периферичній нервовій системі. Препарат підвищує тонус нижнього стравохідного сфінктера, стравохідний кліренс, зменшує внутрішньошлунковий тиск, активує перистальтику стравоходу і антрального відділу шлунка, збільшує частоту, амплітуду і тривалість скоро- чень дванадцятипалої кишки, зменшує час пасажу харчових мас по тонкій кишці. Показаннями для при- значення домперидону є полегшення симптомів нудоти, блювання, печії, відригування повітрям, раннє насичення, здуття. На відміну від метоклопраміду він майже не проникає через гематоенцефалічний бар’єр і не спричиняє небажаних центральних побічних реакцій. Препарат відпускають без рецепта. Для дорослих рекомендована доза — 1 таблетка (10 мг) тричі на добу (за 15—30 хв до їди). Максимальна добо- ва доза — 30 мг. Максимальна тривалість лікування не має перевищувати 1 тиж.

Захворювання органів шлунково-кишкового тракту (ШКТ) посідають значне місце в загальній структурі соматичних захворювань у всьому світі. Кількість випадків захворювання постійно зростає, а отже, потребує спеціалізо- ваної гастроентерологічної допомоги. В Україні захворювання органів ШКТ у загальній структурі захворюваності за поширеністю посідають 3-тє місце після хвороб системи кровообігу та органів дихання [2]. Найбільшу групу хронічних захворювань органів ШКТ становлять хвороби органів гастродуоденальної зони. Крім функціо- нальних (функціональна диспепсія (ФД) або післяпрандіальний дистрес-синдром (ППДС) як варіант ФД трапляються у 20 % населення), поширені запальні та деструктивні захворю- вання (гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) — у майже 40 % населення, хронічний гастрит і хронічний дуоденіт — у 45—50 %, вираз- кова хвороба шлунка та дванадцятипалої киш- ки — у 14—15 %) [4—6]. Ці захворювання від- різняються за особливостями етіопатогенезу та підходами до лікування. Спільним патологічним чинником, який спричиняє розвиток зазначених нозологій, є порушення моторно-евакуаторної функції. Останнє має місце також при таких ста- нах, як ідіопатичний, медикаментозно-індукова- ний (при прийомі цитостатиків) або діабетичний гастропарез, функціональна нудота, функціо- нальний запор, синдром подразненого кишечни- ка із переважанням запорів. Складовою терапії зазначених нозологій є призначення препаратів, котрі нормалізують перистальтичну активність.

Пошук засобів, які сприяють нормалізації мо- торно-евакуаторної функції органів ШКТ, при- вертає увагу лікарів-дослідників протягом багатьох століть.

Одним із перших вивчених представників цієї групи був імбир, котрий широко застосову- ють у традиційній китайській медицині як засіб для усунення тяжкості в животі та нудоти. Він володіє слабкою антагоністичною активністю щодо 5-гідрокси(HT)3-рецепторів (5-НТ3) [2]. Пізніше було вивчено агоністи 5-НТ3 та 5-НТ4-рецепторів — метоклопрамід, цизаприд, мосаприд, рензаприд, тегасерод.

На рис. 1 представлено схематичне зображення особливостей механізму дії різних прокінетиків.

Рис. 1. Механізм дії прокінетиків

За механізмом дії прокінетики можна розділити на кілька груп: блокатори допамінових рецепторів, агоністи і антагоністи рецепторів. Деякі препарати застосовують протягом кількох десятків років, інші лише недавно з’явилися на фармацевтичному ринку. Триває вивчення фар- макологічних якостей нових лікарських засобів.

Найвідоміші та добре вивчені препарати — блокатори дофамінових рецепторів, які посилюють моторику кишечника і шлунка. Серед цих препаратів виділяють селективні та неселективні.

Метоклопрамід є найвідомішим прокінетиком — блокатором центральних допамінових (D2) та се- ротонінових (5-НТ3) рецепторів (у високих дозах). Механізм дії метоклопраміду сприяє підвищенню тонусу нижнього стравохідного сфінктера (НСС), підсиленню моторики шлунка і тонкої кишки, швидшому випорожненню шлунка, поліпшенню антродуоденальної координації (див. рис. 1). Пре- парат зазвичай призначали за наявності блювоти у хворих на ФД і гастропарез, а також унаслідок порушень у харчуванні чи після виходу з наркозу. Його ефективність доведено. Однак тривале вико- ристання метоклопраміду обмежене частим (близь- ко 30 %) розвитком центральних побічних ефектів [5], а саме: екстрапірамідними розладами, запа- мороченням, сонливістю, головним болем, депре- сією, а також гормональних (гіперпролактинемією з галактореєю, гінекомастією, порушеннями мен- струального циклу) і кардіоваскулярних (порушення серцевого ритму, гіпо- або гіпертензія, сер- цева недостатність) порушень.

До агоністів 5-HT4-рецепторів належать ци- заприд, мозаприд, рензаприд, тегасерод. Однак
застосування цих прокінетиків обмежене через наявність побічних ефектів та низьку доказову базу щодо безпечного застосування. На відмі- ну від цизаприду мозаприд незначно впливає на активність калієвих каналів [5, 6] і тому має значно менший ризик розвитку порушень сер- цевого ритму. Препарат зазвичай призначали при ФД, гастропарезах, функціональних запо- рах, ГЕРХ. Teгасерод поліпшує консистенцію калу і сприяє появі позивів до дефекації у паці- єнтів з хронічним запором, але підвищує ризик кардіоваскулярних подій (розвиток стенокардії тощо), тому цей препарат було повністю вилу- чено з американського фармацевтичного ринку в квітні 2008 р. Нині із препаратів цієї підгрупи застосовують алосетрон і рамосетрон (антаго- ністи 5-HT3-рецепторів). Тривають дослідження безпечності засобів цієї підгрупи. Великим не- доліком зазначених прокінетиків є те, що їхній прийом спричиняє подовження інтервалу PQ. Більшість з них в Україні не зареєстровано.

Одночасно антагоністом дофамінових рецеп- торів і блокатором ацетилхолінестерази за меха- нізмом дії є ітоприду гідрохлорид (див. рис. 1). Як показали експериментальні та клінічні дослі- дження [1, 4, 5], він підсилює пропульсивну мо- торику шлунка та прискорює його випорожнен- ня. Препарат призначають для лікування ФД, а також у складі комплексної терапії хронічних гастритів, дуоденітів, ГЕРХ, синдрому подразненого кишечника, оскільки він підсилює пропульсивну активність уздовж усього ШКТ.

Рідше призначають бетанехол — агоніст мус- каринових рецепторів. Препарат підвищує тиск у НСС, координує скорочення дна і антруму прискорюючи випорожнення шлунка [5]. Засто- сування бетанехолу обмежене лише випадками рефрактерного до стандартної терапії гастро- парезу через високу частоту побічних ефектів (абдомінальний біль, бронхоспазм, дизурія, під- вищення артеріального тиску тощо).

Прокінетичну активність мають також деякі гормони (мотилін). Однак через недостатню кіль- кість клінічних досліджень його безпечності пре- парат широко не призначають у клінічній прак- тиці. Прокінетичною активністю володіє й аго- ніст рецепторів мотиліну — антибіотик з групи макролідів еритроміцин. Цікаво, що еритроміцин сприяє випорожненню шлунка після ваготомії і антректомії [2, 5]. Подібний до дії еритроміцину, хоча і менш виражений, ефект щодо рецепторів мотиліну пізніше описано для інших макролі- дів — азитроміцину і кларитроміцину.

У клінічній практиці частіше призначають домперидон — антагоніст дофаміну з протиблю- вотними властивостями. За хімічною структу- рою він належить до похідних бензимідазолу, на відміну від метоклопраміду позбавлений ба- гатьох побічних ефектів через відсутність проникнення через гематоенцефалічний бар’єр. Це периферійно діючий селективний антагоніст допаміну, який блокує D2-рецептори в центральній і периферичній нервовій системі без центральних побічних ефектів (рис. 2).

Рис. 2. Схематичне зображення особливостей механізму дії домперидону

Блокуючи D2-рецептори у центральній нерво- вій системі, домперидон усуває нудоту. Домпе- ридон, як і метоклопрамід, має протиблювотний ефект, зумовлений зниженням активності хемо- рецепторних тригерних зон, розташованих поза межами гематоенцефалічного бар’єра (у зоні area postrema) на дні четвертого шлуночка. При- гнічуючи вплив дофаміну, домперидон збільшує тонус НСС, активує перистальтику стравохо- ду і антрального відділу шлунка, що дає змогу ефективно лікувати печію та відригування. Дом- перидон активує спонтанну активність шлунка, внаслідок чого ефективно усуває відчуття ран- нього насичення. Препарат також збільшує час- тоту, амплітуду і тривалість скорочень дванадця- типалої кишки та зменшує час пасажу харчових мас по тонкій кишці, що сприяє усуненню здуття живота [8, 10].

Домперидон не впливає на шлункову секре- цію. Однак у незначної частини пацієнтів він може впливати на аденогіпофіз, спричинити під- вищення рівня пролактину в сироватці крові, що призводить до розвитку гінекомастії, галактореї і аменореї. Ці небажані явища можуть виникну- ти лише при тривалому застосуванні препарату (наприклад, у пацієнтів із хворобою Паркінсо- на). Так, при застосуванні домперидону в добо- вій дозі 80 мг (протягом 12 років) частота неба- жаних явищ не відрізнялася від такої у разі при- значення плацебо. Препарат переноситься кра- ще, ніж метоклопрамід у дозі 40 мг/добу [8, 10]. Перевагою молекули домперидону є відсутність впливу в терапевтичній концентрації на серцеву провідність. Проведено дослідження інтервалу QT при призначенні домперидону здоровим осо- бам. Це дослідження було подвійним, плацебо- контрольованим з використанням рекомендова- них і надлишкових терапевтичних доз (10 і 20 мг 4 рази на добу). При прийомі домперидону в дозі 20 мг відзначено клінічно незначуще подовжен- ня інтервалу QT до 3,4—5,9 мс (не перевищувало 10 мс) протягом усього періоду спостереження. Як і в двох попередніх дослідженнях домпери- дону при 5-денному призначенні у дозах 20 та 40 мг 4 рази на добу, змін на електрокардіограмі не виявлено. В обох дослідженнях не спостеріга- ли різниці за інтервалом скоригованого QT піс- ля активного лікування та призначення плацебо. Зроблено висновок, що прийом домперидону у дозі 80 та 160 мг/добу не мав клінічно значу- щого впливу на інтервал скоригованого QT у здорових добровольців. Домперидон швидко абсорбується при пероральному прийомі натще. Максимальної концентрації в плазмі після перо- рального прийому препарат досягає через 60 хв, а зв’язок з білками плазми становить 91—93 %. Пацієнтам зі скаргами з боку органів ШКТ слід приймати домперидон за 15—30 хв до їди. Пре- парат швидко метаболізується у печінці завдяки реакціям гідроксилювання і N-деалкілірування через систему цитохромів Р450 (CYP3A4, CY- P1A2 і CYP2E1) та виводиться із сечею. Дом- перидон широко застосовують у клінічній прак- тиці як ефективний і безпечний прокінетик для полегшення симптомів нудоти та блювання при різній функціональній та соматичній патології органів ШКТ. Призначати домперидон слід у мі- німально ефективних дозах.

Навіть у країнах з жорсткими вимогами щодо відпуску безрецептурних засобів цей препарат зазвичай продають без рецепта. Наприклад, у Ні- меччині він доступний за умови, що загальна доза домперидону в упаковці не перевищує 200 мг.

Домперидон є прокінетиком вибору для комп- лексної терапії різної патології ШКТ.

Функціональна диспепсія та прокінетики

Одним із показань до призначення прокіне- тиків є ФД. Міжнародними експертами при за- твердженні Римських критеріїв ІІІ були введені нові варіанти клінічного перебігу ФД — ППДС та епігастральний больовий синдром. Основ- ними патогенетичними чинниками розвитку ФД є порушення гастроінтестинальної мото- рики, вісцеральна гіперчутливість, порушення шлункової секреції, наявність хелікобактерної інфекції та психологічні чинники. Серед етіопа- тогенетичних чинників розвитку ФД важливе значення мають порушення моторики шлунка та підвищення кислотності. Якщо інгібітори про- тонної помпи (ІПП) або Н2-блокатори призна- чають при епігастральному больовому синдро- мі, то прокінетики є обов’язковим компонентом комплексної терапії незалежно від варіанта клі- нічного перебігу та входять до переліку препа- ратів, рекомендованих для лікування ФД у біль- шості країн. Призначення прокінетиків поліп- шує клінічні симптоми ФД за рахунок усунення та зменшення гастроезофагеального рефлюксу, сприяє поліпшенню моторики шлунка, а отже, своєчасному його випорожненню. У досліджен- нях та систематичних оглядах наведено супереч- ливі дані щодо ефективності різних лікарських засобів. У 2018 р. R. Pittayanon і співавт. провели оновлене систематичне дослідження, метою яко- го було узгоджені клінічні рекомендації канад- ської та американської асоціацій дієтологів з ве- дення пацієнтів з ФД. В електронних базах даних (MEDLINE, EMBASE та CENTRAL) станом на вересень 2017 р. проведено пошук рандомізова- них клінічних досліджень, в яких порівнювали ефективність двох прокінетиків або прокінетика і плацебо в лікуванні ФД. Пошук виявив 1388 посилань, 38 досліджень у 35 публікаціях залу- чено в аналіз. У 29 дослідженнях порівнювали прокінетики та плацебо. Ефективність оцінюва- ли за відсутністю або полегшенням диспепсич- них симптомів до кінця лікування. Дані було виокремлено та виконано подвійну сліпу оцінку їх відповідності. Автори провели сукупний ана- ліз динаміки симптомів, появи побічних ефектів та середньої різниці за якістю життя пацієнтів. Установлено статистично значущу ефективність прокінетиків щодо полегшення загальних симп- томів ФД (відносний ризик 0,81, 95 % довірчий інтервал 0,74—0,89; I2 = 91 %; NNT — 7) неза- лежно від типу ФД та етнічної групи. При по- рівнянні двох прокінетичних лікарських засобів найчастіше препаратом порівняння був домпе- ридон. Частота побічних ефектів не відрізняла- ся від такої при застосуванні плацебо за винят- ком спостережень із використанням цизаприду. Домперидон на відміну від метоклопраміду діє вибірково на D2-рецептори стравоходу, шлунка і дванадцятипалої кишки. Згідно з рекоменда- цією Європейського комітету з оцінки ризиків фармаконагляду (PRAC) щодо використання домперидону (2014), його переваги перевершу- ють ризики при призначенні короткострокових курсів (не більше 1 тиж) у низьких дозах для лі- кування нудоти і блювання: 10 мг тричі на добу per os дорослим та дітям віком понад 12 років з масою тіла 35 кг. З огляду на докази, домпе- ридон можна вважати ефективним та безпечним для лікування всіх типів ФД [12].

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба та етіопатогенетичний принцип медикаментозної терапії

Проведено низку досліджень ефективності використання домперидону в схемах лікування ГЕРХ [4, 6, 11]. До основних ланок патогенезу ГЕРХ належать: недостатність НСС, зниження стравохідного кліренсу, шкідлива дія рефлюкта- ту, зниження резистентності слизової оболонки стравоходу та збільшення внутрішньошлунко- вої кислотопродукції. Початкова терапія для хворих на ГЕРХ — призначення ІПП. Однак у 15—20 % пацієнтів адекватна клінічна від- повідь на монотерапію ІПП відсутня [1, 4, 11]. Це зумовлено наявністю дуоденогастрального рефлюксу, при якому цитотоксичними, крім со- ляної кислоти і пепсину, є компоненти жовчі — жовчні кислоти і лізолецитин, а також трипсин.

Для кон’югованих жовчних кислот і лізолеци- тину показано синергізм із соляною кислотою, а некон’юговані жовчні кислоти і трипсин цитотоксичніші в нейтральному та слабколужно- му середовищі, тобто на тлі медикаментозного зниження внутрішньошлункової кислотності. Додавання до терапії урсодезоксихолевої кисло- ти (УДХК) етіопатогенетично доцільне. УДХК абсорбує жовчні кислоти, які пошкоджують слизову оболонку. Це відбувається внаслідок конкурентного захоплення рецепторами жов- чних кислот у клубовій кишці або за рахунок індукції холерезу, багатого бікарбонатами, що сприяє збільшенню пасажу жовчі та підвищено- му виведенню токсичних жовчних кислот через кишечник. Крім того, УДХК має доведені цито- протективні властивості щодо захисту слизової оболонки шлунка та стравоходу. Використання в комплексній терапії прокінетика домперидону дає змогу відновити пропульсивну моторну ак- тивність стравоходу, шлунка і дванадцятипалої кишки [9, 11, 12], а отже, ефективно лікувати як гастроезофагеальний, так і дуоденогастральний рефлюкс. Показано, що концентрація жовчних кислот у рефлюктаті статистично значущо біль- ша у хворих з езофагітом і стравоходом Барретта саме в постпрандіальний період. У зв’язку з цим важливо звернути увагу пацієнта на прийом домперидону за 30 хв до їди, що забезпечить мак- симальний терапевтичний ефект у разі дуодено- гастроезофагеального рефлюксу.

Отже, у терапії ГЕРХ етіопатогенетично до- цільно використовувати такі основні групи препаратів: антисекреторні (ІПП, блокатори Н2-гістамінових рецепторів), прокінетики, антациди та препарати УДХК.

Призначення прокінетиків обґрунтовано че- рез посилення антропопілоричної моторики, що сприяє підвищенню тонусу НСС і швидшій ева- куації шлункового вмісту.

Як відомо, основні ефекти домперидону:

  • підвищення тонусу НСС;
  • швидша евакуація вмісту шлунка;
  • поліпшення антродуоденальної моторної синергії;
  • здатність усувати блювання, гикавку і нудоту. Домперидон поєднується із призначенням антисекреторних препаратів. У разі комбінації з антацидами слід призначати домперидон за 15—30 хв до їди, а антациди — через 40—60 хв після їди з метою підвищення його біодоступності.

Домперидон можна призначати в комбінації не лише з антацидами, а і з ІПП (для лікування гастроезофагеального рефлюксу), препарата- ми УДХК (для лікування дуоденогастрального рефлюксу) (таблиця). Не рекомендовано при- значати разом із макролідами (кларитроміцином, еритроміцином), аміодароном, дилтіаземом і ве- рапамілом. Комбінація домперидону з кетокона- золом може призвести до подовження інтервалу QT. При перевищенні рекомендованої дози домперидону 30 мг/добу збільшується ризик шлуночкових аритмій у осіб віком понад 60 років.

Таблиця. Етіопатогенетичні мішені для лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (адаптовано із [3])

За даними Кокранівського реєстру клінічних досліджень (http://www.cochrane.org/cochrane_ reviews) та Medline (http://www.ncbi.nlm.nih. gov/ pubmed), домперидон сприятливо впливає на моторні езофагогастродуоденальні розлади і дані рН-моніторингу та є ефективним у паці- єнтів при поєднанні ГЕРХ (неерозивної та еро- зивної) з функціональними гастродуоденаль- ними розладами. При лікуванні неерозивної ГЕРХ деякі дослідники пропонують поєднання антацидів і домперидону. Це дає змогу отримати терапевтичний ефект у коротший термін. Анта- циди інактивують соляну кислоту і пепсин, ад- сорбують жовчні кислоти та лізолецитин, сти- мулюють секрецію бікарбонатів, поліпшують езофагеальне очищення, якщо застосовуються у формі суспензії або гелю. Домперидон сприяє підвищенню тонусу НСС, стимулює евакуацію шлункового вмісту, поліпшує координацію ант- родуоденальної моторики.

Резекція шлунка та прокінетики

Надзвичайно складним є лікування езофагі- ту у пацієнтів, які перенесли резекцію шлунка. У разі субтотальної резекції частина кислото- продукувальної зони шлунка може бути збе- режена, що підтверджується при проведенні внутрішньошлункової рН-метрії. У такому ви- падку доцільне поєднання ІПП і домперидону протягом усього курсу терапії. Оскільки об’єм кукси шлунка як резервуара значно зменшений, активізація пропульсивної моторики прокіне- тиком дає змогу запобігти дуоденогастральному рефлюксу.

У разі тотальної резекції шлунка має місце ізо- льований лужний рефлюкс без домішок соляної кислоти і пепсину. У цьому випадку ІПП при- значати недоцільно. У пацієнтів може виникну- ти значне ерозивне пошкодження стравоходу, що перешкоджає проведенню курсів поліхіміо- терапії, оскільки тотальну гастректомію вико- нують зазвичай пацієнтам з пухлинами шлунка. Як терапевтичні інтервенції у цієї групи хворих можна ефективно використовувати адекватну дієтотерапію, прокінетики, цитопротектори і ан- тациди. Показане застосування домперидону 4 рази на добу: 3 рази до їди та 1 раз безпосередньо перед сном.

Прокінетики при прийомі цитостатиків і діабетичному гастропарезі

Призначення домперидону як протиблювот- ного засобу показане також при нудоті та блю- ванні, асоційованих з прийомом цитостатиків і діабетичному гастропарезі, при якому упо- вільнене спорожнення шлунка впливає на варі- абельність усмоктування глюкози, що зумовлює труднощі з контролем глікемії і може призвести до хронізації симптомів гастропарезу та низько- го глікемічного контролю. Це також стосується призначення прокінетиків при гастропарезі ін- шої етіології [6, 9, 10].

Гастропарез є поширеною патологією серед хворих на діабет. Тривалий перебіг цукрового діабету (як 1, так і 2 типу) може призвести до порушення моторної функції шлунка і спричинити симптоми з боку верхніх відділів ШКТ, які знач- но погіршують якість життя та зумовлюють де- фіцит поживних речовин. Додатково до дієтич- ної прокінетичну терапію як засіб поліпшення випорожнення шлунка і симптомів гастропаре- зу слід розглянути відразу після встановлення діагнозу. У дослідженні І. С. Сірчак і С. В. Пац- кун (2020) при порівнянні ефективності прокі- нетиків домперидону та ітоприду гідрохлориду у хворих на хронічний гастрит у поєданні з цук- ровим діабетом 2 типу виявлено позитивний вплив саме домперидону на клінічний перебіг захворювання та поліпшення стану пацієнтів, про що свідчило зменшення кількості скарг на відригування кислим, печію, нудоту, тяжкість та біль в епігастрії. Така ефективність терапії може бути пов’язана з повільнішим випорожненням шлунка під впливом домперидону [2].

Дані інших досліджень ефективності дом- перидону свідчать про поліпшення загальних симптомів гастропарезу на 3-й день терапії, яке зберігалося до кінця лікування. Раннє настання відчуття ситості, постпрандіальна наповненість і загальна виразність симптомів значно поліп- шилися до останнього тижня лікування [6—9]. У великому одноцентровому дослідженні пацієнтів, котрі отримували домперидон, побічні ефекти, які потребують припинення лікування, відзначено лише у 12 % випадків. Більшість па- цієнтів, які продовжили лікуванні, відчували поліпшення симптомів гастропарезу, зокрема післяпрандіальне насичення, усунення нудоти, блювання та відчуття переповнення шлунка. В досліджені встановлено, що лікування домпе- ридоном є сприятливим для багатьох пацієнтів із симптомами гастропарезу [11].

Широкий спектр показань, при яких ефек- тивним є призначення прокінетиків, а також особливості кожної з підгруп прокінетиків (різ- ні механізми прокінетичного впливу, профіль безпечності, переважна активність щодо верх- нього або нижнього поверху ШКТ) дають змогу практикуючому лікарю в кожному клінічному випадку додатково до призначення лікувально- дієтичного харчування вибрати найбільш ефек- тивний і безпечний прокінетик. Крім того, для практикуючих лікарів важливе значення має ре- єстрація та наявність препарату в Україні.

Домперидон добре зарекомендував себе як компонент терапевтичної інтервенції ФД, ГЕРХ, хронічного гастриту, а також у лікуванні вторин- ного гастропарезу у хворих на ЦД та системну склеродермію, після операцій на шлунку з використанням ваготомії, тотальної та субтотальної резекції шлунка.

Переваги призначення домперидону у клініч- ній практиці лікарів:

  • збільшує тривалість перистальтичних скоро- чень антрального відділу шлунка і дванадцятипалої кишки;
    • прискорює спорожнення шлунка при уповіль- ненні цього процесу;
  • підвищує тонус НСС;
  • усуває розвиток нудоти і блювання;
  • не впливає на шлункову секрецію;
  • майже не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр і не має небажаних побічних ефектів з боку центральної нервової системи;
  • добре переноситься хворими.

Показаннями для призначення препарату домперидону «Допрокін» (World Medicine) є полегшення симптомів нудоти, блювання, печії, відригування повітрям, раннього насичення, здуття у животі, тяжкість у животі та шлунку. Препарат підвищує тонус НСС і стравохідний кліренс, зменшує внутрішньошлунковий тиск, збільшує перистальтику шлунка та дванадцятипалої киш- ки. На відміну від метоклопраміду він майже не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр і не спричиняє небажаних центральних побічних ре- акцій. Для дорослих рекомендована доза стано- вить 1 таблетку (10 мг) тричі на добу (за 15—30 хв до їди). Максимальна добова доза — 30 мг. Макси- мальна тривалість лікування не має перевищува- ти 1 тиж. «Допрокін» є ефективним та безпечним препаратом і відпускається без рецепта.

Список літератури

  1. Бабак О. Я., Куринная О. Г., Сытник К. А. Рациональный выбор терапии при функциональной диспепсии // Здоров’я України. — 2013. — № 3. — С. 38.
  2. Сірчак Є. С., Пацкун С. В. Порівняльна оцінка ефектив- ності використання прокінетиків у лікуванні пацієнтів з хронічним гастритом та цукровим діабетом 2 типу // Укр. журн. медицини, біології та спорту. — 2020. — Т. 5,
    № 1 (23). — С. 199—203. doi: 10.26693/jmbs05.01.199.
  3. Старостін Б. Д. Современные подходы к лечению гастро- эзофагеальной рефлюксной болезни // Рос. журн. гастро- энтерол., гепатол., колопроктол. — 2019. — № 29 (1). — С. 9. doi.org/10.22416/1382—4376—2019-29-1-7-16.
  4. Степанов Ю. М., Скирда І. Ю., Петішко О. П. Хвороби орга- нів травлення — актуальна проблема клінічної меди- цини // Gastroenterologìa. — 2019. — № 1. — С. 53—59. doi: 10.22141/2308-2097.53.1.2019.16345.
  5. Ткач С. М. Прокинетики в лечении пациентов с функ- циональными расстройствами желудочно-кишечного тракта // Здоров’я України. — 2019. — № 4. — С. 11.
  6. Чернобровий В. М., Мелащенко С. Г. Сучасні аспекти діа- гностики і фармакотерапії гастроезофагеальної реф- люксної хвороби // Сучасна гастроентерол. — 2013. — № 3 (71). — С. 92—99.
  7. Acosta A., Camilleri M. Prokinetics in gastroparesis // Gastro- enterology Clinics. — 2015. — Vol. 44 (1). — Р. 97—111.
  8. Farmer A. D., Bruckner-Holt C., Schwartz S., Sadler E., Kadirkamanthan S. Diabetic gastroparesis: perspectives from
    a patient and health care providers // Journal of patientcentered research and reviews. — 2019. — Vol. 6 (2). — P. 148.
    doi: 10.17294/2330-0698.1689.
  9. Heckert J., Parkman H. P. Therapeutic response to domperid one in gastroparesis: A prospective study using the
    GCSI — daily diary // Neurogastroenterology & Motility. — 2018. — Vol. 30 (1). — e13246. PMID: 29110425. doi: 10.1111/nmo.13246 (11).
  10. Koch K. L., Hasler W. L., Yates K. P. et al. Baseline features and differences in 48-week clinical outcomes in patients with gastroparesis and type 1 vs type 2 diabetes // Neurogastroenterology & Motility. — 2016. — Vol. 28 (7). — P. 1001 — 1015. doi: 10.1111/nmo.12800.
  11. Pittayanon R., Yuan Y., Bollegala N. P. et al. Prokinetics for functional dyspepsia: a systematic review and meta-analysis
    of randomized control trials // Am. J. Gastroenterol. — 2018. — Oct 18. — [Epub ahead of print].
  12. Schey R., Saadi M., Midani D. et al. Domperidone to treat symptoms of gastroparesis: benefits and side effects from
    a large single-center cohort // Digestive diseases and sciences. — 2016. — Vol. 61 (12). — P. 3545 — 3551. PMID: 27530760. doi: 10.1007/s10620-016-4272-5.

Завантажити статтю в форматі PDF

Аренда яхты