Досвід використання пантопразолу у комплексній терапії захворювань травного тракту різних вікових груп

Автори: Ю.В. Марушко, д. мед. н., професор; А.О. Асонов, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, Київ


Резюме

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба у дітей є однією з актуальних проблем сучасної педіатрії. Застосування пантопразолу для лікування захворювань травної системи є безпечним та ефективним у дорослому та дитячому віці.

Ключові слова: гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, діти, Улсепан


Однією з актуальних проблем сучасної педіатрії є захворювання травного тракту. Останні роки характеризуються зростанням поширення гастроентерологічної патології серед дітей. За даними ДУ «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України» у 2015 році цей показник становив 117,07 на 1000 населення віком 0–17 років. В структурі гастроентерологічних захворювань у дітей одне з провідних місць посідає гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ), частка якої, за даними різних авторів, становить від 8 до 25% [1, 2]. У дітей, які пройшли обстеження із застосуванням езофагогастродуоденоскопії, рефлюксезофагіт виявляється у 23% випадків, а у старшій віковій групі (12–15 років) ГЕРХ діагностується у кожної другої дитини. Скарги, характерні для ГЕРХ, часто недооцінюються як батьками, так і педіатрами, хоча ГЕРХ у дітей часто супроводжує запальні захворювання шлунка та дванадцятипалої кишки [3]. В останні роки відзначається чітка тенденція до зростання частоти таких серйозних ускладнень ГЕРХ, як стравохід Барретта і аденокарцинома стравоходу. ГЕРХ є одним із найбільш динамічно вивчаємих захворювань травного тракту у дітей, постійно оновлюються рекомендації з критеріїв діагностики та лікування [4–6].

Мета роботи – узагальнити дані літератури та власний досвід щодо можливостей застосування пантопразолу у комплексній терапії гастроезофагеальної рефлюксної хвороби та інших захворюваннях травного тракту у різних вікових групах.

Частота ГЕРХ у дітей достеменно не відома, оскільки застосування інвазивних методів обстеження (рН-метрії та ендоскопії), особливо у дітей молодшого віку, суттєво обмежене.

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба – це хронічне рецидивне захворювання, яке характеризується певними стравохідними і позастравохідними клінічними проявами та різноманітними морфологічними змінами слизової оболонки стравоходу внаслідок ретроградного надходження в нього шлункового або шлунково-кишкового вмісту. Безпосередньою причиною ГЕРХ є гастроезофагеальний рефлюкс (ГЕР) – закидання у стравохід шлункового або шлунково-кишкового вмісту, що здатен спричиняти фізико-хімічне пошкодження слизової оболонки [4].

ГЕР вважають нормальним фізіологічним явищем, яке спостерігається до 20–30 разів на добу у здорових немовлят, дітей і дорослих. Зазвичай такі епізоди пов’язані з транзиторною релаксацією нижнього стравохідного сфінктера (НСС), тривають менше 3 хвилин і не спричиняють жодних симптомів. Ознаки ГЕР спостерігають у 50–60% здорових немовлят, приблизно у 18% із них рефлюкс набуває ознак ГЕРХ, яку часто не діагностують вчасно [7].

Передумови розвитку ГЕРХ у дітей різноманітні. Основними з них є: закид соляної кислоти, пепсину і жовчних кислот зі шлунка у стравохід, зумовлений, в першу чергу, зниженням моторної активності нижнього стравохідного сфінктера і виникненням антиперистальтичних хвиль, що супроводжуються гастроезофагеальним пролапсом і рефлюксом [8].

Порушення кліренсу стравоходу та гастродуоденальної моторики часто пов’язані з порушенням функції вегетативної нервової системи різного походження, ожирінням, дуоденогастральним рефлюксом [9]. Інфікування та ерадикація Helicobacter pylori (HP) не відіграють вирішальної ролі в генезі ГЕРХ [10]. Кілька мета-аналізів показали статистично значущу низьку поширеність HР при ГЕРХ, у тому числі зі стравоходом Барретта або аденокарциномою стравоходу [11]. Проте ерадикація HP не погіршує перебіг вже наявної ГЕРХ і не впливає на ефективність лікування інгібіторами протонної помпи [12].

Прояви ГЕРХ у дітей різного віку неоднакові. На першому році життя ГЕР маніфестує зригуванням і блюванням. Зазвичай зригування у дітей перших місяців життя не є приводом для занепокоєння. Однак при погіршенні загального стану дитини, частих і рясних зригуваннях необхідно виключити патологічний рефлюкс. Встановити точні відмінності між дитячими відрижками і ГЕРХ у перші два роки життя, ґрунтуючись лише на клінічних даних, практично досить складно. Запідозрити ГЕРХ у немовлят або дітей без очевидної регургітації можна за наявності незрозумілих труднощів під час годування (наприклад, відмова від годування, блювотні рухи або задуха), порушень поведінки, хронічного кашлю, охриплості голосу, епізодів пневмонії та при поганому зростанні. Деякі алергічні реакції на коров’ячий молочний білок, які не є IgE-опосередкованими, можуть бути схожі на прояви ГЕРХ, особливо у дітей раннього віку з симптомами атопії [12].

Симптомами ГЕРХ у дітей старшого віку, як і у дорослих, є печія, біль за грудниною, біль в епігастральній ділянці. ГЕРХ часто зустрічається у дітей старшого віку, хворих на бронхіальну астму, хоча остаточно не зрозуміло – астма викликає захворювання стравоходу чи сприяє його прогресуванню.

За наявності дуоденогастроезофагеального рефлюксу може бути присмак гіркоти у роті, жовтий наліт на язику через потрапляння у стравохід вмісту дванадцятипалої кишки з жовчю. Такі симптоми, як біль за грудниною, в ділянці шиї та спини, спостерігаються при запальних змінах слизової оболонки стравоходу, тобто при рефлюкс-езофагіті [9].

Вираженість клінічних ознак захворювання у дітей не завжди корелює з інтенсивністю рефлюксів і якістю рефлюктату. Симптоми ГЕРХ у дітей можуть загострюватися на фоні приєднання інтеркурентних захворювань. Фізикальне обстеження дитини не дозволяє виявити будь-які особливості в об›єктивному статусі.

Аналіз даних літератури та результатів досліджень свідчить про те, що найбільш часто зустрічаються бронхолегеневі та оториноларингологічні позастравохідні прояви ГЕРХ [13, 14].

До ускладнень ГЕРХ у дітей відносять: стриктури стравоходу, стравохід Барретта, постгеморагічну анемію.

Єдиної класифікації ГЕРХ у дітей молодшого віку немає.

У дітей старшого віку згідно з МКХ-10 виділяють дві форми ГЕРХ:

  • ГЕРХ, що супроводжується гастроезофагеальним рефлюксом і езофагітом;
  • ГЕРХ, що супроводжується гастроезофагеальним рефлюксом без езофагіту.

На основі клінічної картини та ендоскопічних ознак виділяють такі форми ГЕРХ: типова, ендоскопічно негативна, безсимптомна. ГЕРХ має перебіг з періодами загострень і ремісії.

Встановлення діагнозу ґрунтується на сукупності діагностичних критеріїв: клінічних, результатів рН-моніторування, ендоскопічних, гістологічних, манометричних тощо [8, 9, 12]. Важливо, що останнім часом спостерігається тенденція до зростання застосування у дітей інвазивних методів обстеження.

Згідно з наказом МОЗ України від 29.01.2013 р. №59 основними методами дослідження, які підтверджують діагноз ГЕРХ у педіатричній практиці, є добова рН-метрія стравоходу та фіброезофагогастродуоденоскопія (ФЕГДС) [15].

Одним із достовірних методів діагностики ГЕРХ за наявності езофагіту є езофагогастродуоденоскопія з прицільною біопсією, під час якої виявляють зміни у слизовій оболонці стравоходу та моторні порушення [15].

Проведення добового рН-моніторування для визначення патологічного рефлюксу є золотим стандартом діагностики. За допомогою даного дослідження можна зафіксувати факт рефлюксу та визначити його характер (фізіологічний або патологічний) [12].

Терапія ГЕРХ у дітей, на відміну від дорослих, розроблена недостатньо, а деякі положення, особливо щодо фармакотерапії, – дуже суперечливі. Відповідно до рекомендацій Державної служби охорони здоров’я Англії діти повинні спати на спині. Проте в грудному віці це може спричиняти аспірацію при зригуваннях. Якщо у дитини, що перебуває на грудному вигодовуванні, часто спостерігається регургітація, слід переконатися, що годування здійснюється правильно. Для таких дітей рекомендована альгінатна терапія протягом 1–2 тижнів. Якщо альгінатна терапія успішна – відміняти її слід поступово, з певними інтервалами, щоб перевірити, чи одужала дитина [9, 12, 15].

Якщо регургітація часто виникає у дитини, що перебуває на штучному вигодовуванні та має надмірну масу тіла, важливо зменшити обсяг споживаної нею їжі та годувати частіше, але в меншому обсязі за одне годування, при збереженні належної загальної добової кількості їжі. Слід давати дитині суміші, які містять рисовий чи кукурудзяний крохмаль, камедь бобів ріжкового дерева. За відсутності ефекту харчування згущеною сумішшю припиняється і також пропонується альгінатна терапія протягом 1–2 тижнів. Якщо така терапія успішна – можна припинити її та оцінити ефективність [12, 14].

Лікування дітей з езофагітом великими дозами пероральних антацидів, що містять алюміній (гідроксид магнію та гідроксид алюмінію), дає такий самий ефект, як і терапія антисекреторними препаратами. Однак у результаті підвищення в плазмі крові концентрації алюмінію у дітей і немовлят можливі побічні реакції (остеопенія, мікроцитарна анемія і нефротоксичність), що обмежує їх використання в дозах, ефект від яких можна порівняти з дією антисекреторних препаратів. При тривалому лікуванні цими препаратами у дорослих і дітей можуть виникнути прояви гіпофосфатемічного метаболічного захворювання кісток (рахіту), особливо це стосується дітей першого року життя. Використання антацидів доцільно при слабо виражених періодично виникаючих симптомах або за необхідності зняти печію. Оскільки вони можуть впливати на всмоктування деяких препаратів, їх приймають з інтервалом не менше однієї години. За наявності більш ефективних і безпечних препаратів інгібіторів протонної помпи тривалий прийом антацидів не рекомендується [12, 14, 15].

За необхідності тривалого і значного зниження кислотопродукції у дітей сьогодні застосовують антисекреторні засоби. До цієї групи належать і інгібітори протонної помпи (ІПП), які посідають провідні позиції в протоколах лікування гастроентерологічних хвороб як у дорослих, так і у дітей.

Під час досліджень за участі дорослих було доведено, що ІПП порівняно з блокаторами H2-гістамінових рецепторів сприяють більш швидкому та повному загоєнню езофагітів. Більш висока ефективність ІПП значною мірою зумовлена їх здатністю довше підтримувати інтрагастральне значення рН на рівні 4 або вище. Крім того, ефект ІПП не зменшується з часом, тоді як при прийомі блокаторів H2-гістамінових рецепторів може розвиватися тахіфiлаксiя. ІПП також високоефективні та безпечні при вживанні дорослими й дітьми старше 1 року для лікування ГЕРХ, у тому числі з тяжким езофагітом, при цьому в багатьох дослідженнях було показано, що ослаблення вираженості симптомів і одужання перевищує 90%. Важливо відмітити, що застосування ІПП у дітей грудного віку обмежується пацієнтами з ендоскопічно задокументованими порушеннями, зумовленими дією кислоти, такими як ерозивний езофагіт. Призначення ІПП у немовлят з ГЕР або ГЕРХ без ендоскопічно підтверджених порушень, зумовлених дією кислоти, не є обґрунтованим, оскільки застосування ІПП не продемонструвало жодної користі в цьому випадку [12].

Протонна помпа – це білок, вбудований в апікальну мембрану обкладової клітини. Помпа здійснює обмін внутрішньоклітинних іонів водню на позаклітинні іони калію. Цей процес потребує енергії, у зв’язку з чим відбувається гідролізація АТФ в АДФ, тому що протонна помпа – це білок, який є АТФазою.

На сьогодні в арсеналі лікаря є п’ять основних ІПП – це омепразол, езомепразол, рабепразол, лансопразол і пантопразол. Усі вони є заміщеними похідними бензимідазолу, які відрізняються радикалами в піридинових і бензимідазольному кільцях. Ці препарати розрізняються за швидкістю настання і тривалості антисекреторної дії, особливостями метаболізму, формою випуску (в капсулах, таблетках, покритих ентеросолюбільною оболонкою, – МАПС (Multiple Unit Pellet System), у вигляді розчину для внутрішньовенного введення) [16].

Після прийому всередину ІПП вивільняються і всмоктуються в тонкій кишці. Діюча речовина накопичується в зонах із найнижчими значеннями рН: у ділянці секреторних канальців парієтальних клітин концентрація ІПП майже в 1000 разів перевищує таку в крові. В цих умовах відбувається протонування ІПП, і вони перетворюються на активну форму – сульфенамід, який незворотно зв’язується з цистеїновим залишком Н+/К+-АТФази (протонної помпи) і блокує її функцію. Це супроводжується пригніченням базальної та стимульованої секреції соляної кислоти (незалежно від природи подразника). Кислотопродукція відновлюється по мірі вбудовування нових синтезованих молекул Н+/К+-АТФази в мембрану парієтальних клітин [17].

Таким чином, усі ІПП мають однаковий механізм дії, що забезпечує схожість їх клінічних ефектів, при цьому кожен ІПП має особливості фармакокінетики, які визначають їх індивідуальні властивості. Зокрема, ІПП суттєво відрізняються за своєю біодоступністю. Так, біодоступність омепразолу трохи знижується при повторному прийомі, езомепразолу – зростає, а пантопразолу, лансопразолу та рабепразолу – не змінюється [16–18].

Усі ІПП у крові більше ніж на 95% зв’язані з білками плазми. Метаболізм ІПП відбувається переважно у печінці за участі цитохрому Р450, основними ізоферментами якого є CYP1A, CYP2C8-10, CYP2C19, CYP2D6 та CYP3A. Ключовими ізоферментами в деактивації ІПП є CYP2C19 і CYP3A4, які забезпечують процеси гідроксилювання і деалкілування.

За результатами досліджень в пробірці серед п›яти найбільш часто використовуваних ІПП пантопразол найменшою мірою пригнічує CYP2C19 і найбільшою мірою – CYP3A4. За вираженістю пригнічення функції CYP2C19 за лансопразолом йдуть омепразол, езомепразол, рабепразол і пантопразол, а за силою впливу на CYP3A4 – за пантопразолом розташовуються омепразол, езомепразол, рабепразол, лансопразол [16].

Ген CYP2C19 поліморфно відрізняється, що впливає на терапевтичний ефект ІПП. CYP2C19 бере участь у метаболізмі значної кількості лікарських препаратів, тому велике практичне значення надають впливу ІПП саме на цю субодиницю Р450. Пантопразол має найменший потенціал взаємодії з ліками, детоксикація яких відбувається за участі CYP2C19.

CYP3A4 також грає важливу роль у метаболізмі ліків, його активність істотно варіює. Ця субодиниця Р450 експресується і на апікальній мембрані кишкового епітелію, що може істотно впливати на біодоступність ліків, роблячи свій внесок в «ефект першого проходження».

Взагалі серед перерахованих вище ІПП пантопразол має найнижчу афінність до системи цитохрому Р450, оскільки відразу після І фази детоксикації за участі CYP2C19 та CYP3A4 він вступає в ІІ фазу – утворення сульфату, що відбувається в цитоплазмі і різко знижує реактогенність молекули. Найнижчою афінністю пантопразолу до системи цитохрому Р-450 серед ІПП можна пояснити менший потенціал його міжлікарських взаємодій порівняно з іншими препаратами цієї групи. Ця властивість пантопразолу дозволяє розглядати пріоритетність його прийому серед інших ІПП у пацієнтів, які застосовують клопідогрель під час лікування ішемічної хвороби серця [17, 18].

Діапазон рН, в якому відбувається активація ІПП, зумовлений особливостями їх молекул. Так, швидкість активації пантопразолу при підвищенні рН до 3 знижується вдвічі і практично припиняється при рН = 4. Активація інших ІПП триває при вищому рН: швидкість утворення сульфенаміду езомепразолу і лансопразолу знижується вдвічі лише при рН = 4, а рабепразолу – при рН = 4,9. Ця особливість дає змогу розглядати пантопразол як препарат, селективний для парієтальних клітин шлунка, де рН досягає найнижчих значень. Фармакодинаміка пантопразолу не припускає можливості блокади Н+/К+-АТФази та Н+/К+-АТФази клітин інших типів – біліарного епітелію, гематоенцефалічного бар’єра, кишкового епітелію, ниркових канальців, епітелію рогівки, м’язів, імунокомпетентних клітин, остеокластів, а також впливу на органели з кислим середовищем (рН = 4,5–5,0) – лізосоми, нейросекреторні гранули та ендосоми. Вибірковість дії передбачає меншу ймовірність небажаних явищ, особливо при тривалому застосуванні [17].

В огляді F.S. Lehmann і С. Beglinger та інших роботах представлено дані про високу ефективність пантопразолу в лікуванні захворювань шлунково-кишкового тракту (табл. 1) та різних форм ГЕРХ і добру переносимість препарату серед дорослих. На фоні лікування цим препаратом зменшується частота ускладнень і поліпшується якість життя хворих на рефлюксну хворобу [19–21].

Таблиця 1. Ефективність та безпечність пантопразолу за даними рандомізованих плацебо-контрольованих багатоцентрових досліджень

Автори Дизайн дослідження Вихідні дані Результат
Haag S., Holtmann G., 2010 Тривалість – 4 тижні.

Пантопразол у дозі 20 мг на добу, блокатори гістамінових рецепторів 2-го типу ІІ покоління (нізатидін 150 мг 2 рази на добу і ранітидин 150 мг 2 рази на добу)

Неерозивна рефлюксна хвороба, рефлюкс-езофагіт 1-ї стадії за Savary-Miller На фоні лікування пантопразолом значно більша частка пацієнтів відзначала зникнення печії вже на другий день лікування (39% проти 14,5% в групі нізатидіну, р<0,01)
Cremar et al., 1995 Тривалість – 4 тижні. Пантопразол 40 мг один раз на добу, ранітидин 300 мг Ендоскопічно підтверджена виразка дванадцятипалої кишки За даними ендоскопії пантопразол перевершує ранітидин у показниках загоєння через 2 тижні (73% проти 45%, р<0,001) та у поліпшенні симптоматики (84% проти 72%, р<0,05) через 4 тижні. Показники загоєння через 4 тижні статистично достовірно не відрізнялися: 92% і 84% (р = 0,073)
Witz et al., 1995 Тривалість – 8 тижнів. Пантопразол 40 мг один раз на добу. Омепразол 20 мг один раз на добу У всіх пацієнтів були ендоскопічно підтверджені виразки шлунка Повне загоєння виразок при прийомі пантопразолу становило 88% проти 77% при прийомі омепразолу (р<0,05). Пантопразол та Омепразол забезпечили швидке купірування болю. Повне загоєння виразок через 4 тижні було більш вираженим при прийомі пантопразолу, ніж при прийомі омепразолу. Через 8 тижнів не було суттєвих відмінностей між групами.
Robert M. Ward et al., 2007 Тривалість – 4 тижні. Діти віком 6–11 років. Пантопразол 20 мг або 40 мг один раз на добу У всіх пацієнтів ГЕРХ була підтверджена ендоскопічно Пантопразол виявив високу ефективність та безпечність у лікуванні дітей із ГЕРХ в дозі 20 та 40 мг на добу

 У дослідженні Ch.-S. Qua, J. Manikam, Kh. Goh оцінювали ефективність ерадикації, переносимість і прихильність пацієнтів до потрійної антигелікобактерної терапії з пантопразолом. Серед учасників було 26 пацієнтів із виразковою хворобою та 165 – з невиразкової диспепсією, інфікованих HP. Хворі протягом 7 днів отримували стандартну потрійну антихелікобактерну терапію з пантопразолом по 40 мг 2 рази на добу. Успішна ерадикація спостерігалася у 71,2% випадків. Автори роблять висновок про дуже добру переносимість потрійний ерадикаційної схеми з пантопразолом [22].

Пантопразол в добовій дозі 20 мг всередину ефективний у профілактиці гастропатії, асоційованої з прийомом нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП). У подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні із загальним числом учасників 800 доведена висока ефективність пантопразолу в контролі симптомів при прийомі НПЗП незалежно від впливу різних чинників (таких як стать, вік, вживання алкоголю, тютюнокуріння, інфекція HP) [23].

За результатами 15-річного клінічного дослідження тривалої переносимості, безпечності та ефективності ІПП у пацієнтів із хронічними захворюваннями травної системи у Німеччині [24] встановлено, що, як і у випадку інших ІПП, тривале лікування пантопразолом не асоціюється з підвищеним ризиком злоякісних новоутворень. Гістологічні дослідження як тіла шлунка, так і антрального відділу не виявили клінічно значущих несприятливих змін протягом 15 років безперервного лікування пантопразолом. Як для антрального відділу, так і для тіла шлунка більшість із досліджуваних параметрів мали тенденцію у бік поліпшення або сталості, що свідчить про зменшення з часом явищ запалення [17].

V.M. Tsou, R. Baker та співавтори підтвердили, що в дозах 20 та 40 мг пантопразол значно зменшував прояви ГЕРХ у дітей віком від 12 до 16 років та добре переносився. Крім того, добре вивчений профіль безпеки та низька кількість взаємодій з іншими лікарськими засобами, а також лінійна фармакокінетика пантопразолу, що не має вікових особливостей, робить даний ІПП привабливим для використання при ГЕРХ у дітей та підлітків [25].

Одним із нових сучасних ІПП, що застосовується в України, є Улсепан (пантопразол) компанії World Medicine. Улсепан випускається у кишковорозчинних таблетках, що містять 40 мг пантопразолу, та дозволений для використання у дітей віком від 12 років.

Таким чином, накопичений досвід використання пантопразолу для лікування шлунково-кишкових захворювань у дорослих та дітей віком від 12 років дозволяє говорити про його безпечність та високу ефективність. Основні переваги застосування пантопразолу у комплексній терапії кислотозалежних захворювань представлено у таблиці 2.

Таблиця 2. Основні переваги пантопразолу [26]

Властивості

Особливості

Переваги

Єдиний ІПП, який зв’язується з цистеїном 822 протонної помпи Найбільш довготривале та стійке інгібування секреції соляної кислоти Висока ефективність при всіх кислотозалежних захворюваннях
Низька взаємодія з цитохромом Р450 Відсутність клінічно значимої взаємодії лікарських засобів Безпечність застосування у пацієнтів, що одночасно приймають декілька лікарських засобів
Максимальна рН-селективність серед ІПП Активація молекули тільки в парієтальних клітинах шлунка Найкраща переносимість серед ІПП, найменша кількість побічних ефектів
Фармакокінетика препарату не залежить від одночасного прийому їжі та антацидів Препарат ефективний та добре переноситься навіть при одночасному прийому їжі та антацидів Зручність прийому

Примітки: ІПП – інгібітор протонної помпи.

Водночас існує необхідність у подальшому дослідженні можливості більш широкого застосування пантопразолу для лікування захворювань травної системи у дитячому віці.

Список використаної літератури

  1. Приворотский В.Ф., Луппова Н.Е., Герасимова Т.А. и др. Гастроэзофагеальная рефлюксная болезнь (ГЭРБ) у детей // Экспер. и клин. гастроэнтерол. – 2011. – № 1. – С. 14–21.
  2. Шадрін О.Г., Муквіч О.М. Гастроентерологія дітей раннього віку. – К., 2010. – С. 18–20, 52–56.
  3. Марушко Ю.В. Клінічне значення дефіциту цинку в патології травного каналу у дітей / Ю.В. Марушко, А.О. Асонов, О.Л. Таринська // Вісник наукових праць співробітників НМАПО ім. Шупика. – 2010. – Вип. 19, кн. 3. – С. 796–802.
  4. Vandenplas Y., Rudolph C.D., Di Lorenzo C. et al. Pediatric gastroesophageal reflux clinical practice guidelines: joint recommendations of the North American Society for Pediatric Gastroenterology, Hepatology and Nutrition (NASPGHAN) and the European Society for Pediatric Gastroenterology, Hepatology and Nutrition (ESPGHAN) // J. Pediatr. Gastroenterol. Nutr. – 2009. – Vol. 49. – P. 498–454.
  5. Fischbach L.A., Nordenstedt H., Kramer J.R. et al. The association between Barrett’s esophagus and Helicobacter pylori infection: a meta-analysis // Helicobacter. – 2012. – Vol. 17. – P. 163–175.
  6. Fox J.G., Kuipers E.J. Long-term proton pump inhibitor administration, Hp and gastric cancer: lessons from the gerbil // Gut. – 2011. – Vol. 60. – P. 567–568.
  7. Martin A.J., Pratt N., Kennedy J.D. Natural history and familial relationships of infant spilling to 9 years of age // Pediatrics. – 2002. – Vol. 109, №6. – P. 1061–1067.
  8. Бєлоусов Ю.В., Бєлоусова О.Ю., Волошина Л.Г. та ін. Захворювання органів травлення у дітей: Стандарти діагностики та лікування. – Харків: Факт, 2010. – С. 7–9, 24–31.
  9. Гриднева Н.Н. Современные подходы к диагностике и лечению гастроэзофагеальной рефлюксной болезни у детей / Н.Н. Гриднева // Сучасна гастроетерологія. – 2013. – №6 (74). – С. 108–116.
  10. Malfertheiner P., Megraud F., O’Morain C.A. et al. European Helicobacter Study Group. Management of Helicobacter pylori infection – the Maastricht IV/Florence Consensus Report // Gut. – 2012. – Vol. 61 (5). – P. 646–664. – doi: 10.1136/gutjnl2012-302084.
  11. Ronkainen J., Agreus L. Epidemiology of reflux symptoms and GORD // Best Practice & Research Clinical Gastroenterology. – 2013. – Vol. 27. – P. 325–337.
  12. Шадрін О.Г. Сучасні підходи до діагностики та лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби у дітей / О.Г. Шадрін, Л.В. Ігнатко // Здоров’я України. – 2016. – №3 (41). – С. 26–27.
  13. Крючко Т.О., Несіна І.М. Особливості позастравохідних проявів гастроезофагеальної рефлюксної хвороби у дітей // Новости медицины и фармации. – 2013. – №468. – С. 25–27.
  14. Дитяча гастроентерологія: Підручник / За ред. Ю.В. Бєлоусова. – Харків: Оберіг, 2013. – С. 10–11, 33–35, 78–81, 110–116.
  15. Наказ МОЗ України від 29.01.2013 р. №59 «Про затвердження протоколів діагностики та лікування захворювань органів травлення у дітей». – Режим доступу: http://www.moz.gov.ua/ua/portal/dn_20130129_0059.html.
  16. Бордин Д.С. Что следует учитывать при выборе ингибитора протонной помпы больному ГЭРБ? / Д.С. Бордин // Мед. альманах. – 2010. – №1 (10). – С. 127–130.
  17. Палій І.Г. Пантопразол – інгібітор протонної помпи з доведеною переносимістю, безпечністю та ефективністю / І.Г. Палій // Сучасна гастроентерологія. – 2013. – №1 (69). – С. 97–102.
  18. Пантопразол в терапии кислотозависимых заболеваний / Э.П. Яковенко, А.В. Яковенко, Ю.В. Илларионова и др. // Фарматека. – 2012. – №2. – С. 45–50.
  19. de Bortoli N., Martinucci I., Piaggi P. et al. Randomised clinical trial: twice daily esomeprazole 40 mg vs. pantoprazole 40 mg in Barrett’s oesophagus for 1 year // Aliment Pharmacol. Ther. – 2011. – Vol. 33 (9). – P. 1019–1027.
  20. Modolell I., Esteller E., Segarra F., Mearin F. Proton-pump inhibitors in sleep-related breathing disorders: clinical response and predictive factors // Eur. J. Gastroenterol. Hepatol. – 2011. – Vol. 23 (10). – P. 852.
  21. Lehmann F.S., Beglinger C. Role of pantoprasole in the treatment of gastrooesophageal reflux disease // Expert opinion pharmacother. – 2005. – Vol. 6. – P. 93–104.
  22. Scholten T. Long-term management of gastroesophageal reflux disease with pantoprazole // Ther. Clin. Risk Manag. – 2007. – Vol. 3 (2). – P. 231–243.
  23. Qua Ch.-S., Manikam J., Goh Kh.-L. Efficacy of 1-week proton pump inhibitor triple therapy as rst-line Helicobacter pylori eradication regimein Asian patients: Is it still effective 10 years on? // Journal of Digestive Diseases. – 2010. – Vol. 11. – P. 244–248.
  24. Holtmann G., van Rensburg C., Schwan T. et al. Improvement of Non-Steroidal Anti-Inflammatory Drug-Induced Gastrointestinal Symptoms during Proton Pump Inhibitor Treatment: Are G-Protein β3 Subunit Genotype, Helicobacter pylori Status,and Environmental Factors Response Modifiers? // Digestion. – 2011. – Vol. 84 (4). – P. 289–298.
  25. Brunner G. Longgterm therapy with pantoprazole in patients with peptic ulceration resistant to extended highhdose ranitiidine treatment / G. Brunner, U. Harke // Aliment. Pharmacol. Ther. – 1994. – Vol. 8, №1. – Р. 59–64.
  26. Tsou V., Baker R., Book L. et al. Multicenter Randomized Double-Blind Study Comparing 20 and 40 mg of Pantoprazole for Symptom relief in Adolescents (12 to 16 Years of Age) with GERD // Clin. Pediatr. – 2006. – Vol. 45. – P. 741–749.
  27. Карасева Г.А. НПВП-индуцированная гастропатия: от понимания механизмов развития к разработке стратегии профилактики и лечения / Г.А. Карасева // Медицинские новости. – 2012. – №8. – С. 21–26.

Завантажити статтю в форматі PDF

Аренда яхты